Глава 6
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 55. Поняття суб’єкта господарювання
1. Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
2. Суб’єктами господарювання є:
1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
{Пункт 3 частини другої статті 55 виключено на підставі Закону № 2424-IV від 04.02.2005}
3. Суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.
Суб’єктами мікропідприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб’єктами малого підприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.
{Статтю 55 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4618-VI від 22.03.2012}
4. Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
{Частина статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від 04.02.2005}
5. Суб’єкти господарювання – господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
6. Суб’єкти господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
{Частина статті 55 в редакції Закону № 2424-IV від 04.02.2005}
Стаття 55-1. Фіктивна діяльність суб’єкта господарювання
1. Ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою – підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними:
зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;
незареєстровано у державних органах, якщо обов’язок реєстрації передбачено законодавством;
зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;
зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
{Кодекс доповнено статтею 55-1 згідно із Законом № 2756-VI від 02.12.2010}
Стаття 56. Утворення суб’єкта господарювання
1. Суб’єкт господарювання – господарська організація, яка може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.
{Частина перша статті 56 в редакції Закону № 642-VII від 10.10.2013}
2. Суб’єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділу) діючого суб’єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.
{Частина друга статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від 10.10.2013}
3. Створення суб’єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.
4. Суб’єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.
{Статтю 56 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 3262-VI від 21.04.2011}
5. Якщо суб’єкт господарювання створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.
{Статтю 56 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 3262-VI від 21.04.2011}
Стаття 57. Установчі документи
1. Установчими документами суб’єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб’єкта господарювання.
2. В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.
{Частина друга статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2452-IV від 03.03.2005}
3. У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити суб’єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб’єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб’єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.
4. Статут суб’єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб’єктів у випадках, визначених законом.
{Частина четверта статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2452-IV від 03.03.2005, № 2850-VI від 22.12.2010}
5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб’єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб’єктами відповідно до закону.
Стаття 58. Державна реєстрація суб’єкта господарювання
1. Суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
2. Відкриття суб’єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.
Відомості про відокремлені підрозділи суб’єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.
{Стаття 58 в редакції Закону № 2424-IV від 04.02.2005}
Стаття 58-1. Печатки суб’єкта господарювання
1. Суб’єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб’єктом господарювання печатки не є обов’язковим.
2. Відбиток печатки не може бути обов’язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб’єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб’єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб’єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи – підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом.
3. Наявність або відсутність відбитка печатки суб’єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.
4. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.
{Кодекс доповнено статтею 58-1 згідно із Законом № 1206-VII від 15.04.2014; текст статті 58-1 в редакції Закону № 1982-VIII від 23.03.2017}
Стаття 59. Припинення суб’єкта господарювання
1. Припинення суб’єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.
{Стаття 59 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2756-VI від 02.12.2010, № 3384-VI від 19.05.2011, № 5463-VI від 16.10.2012, № 642-VII від 10.10.2013; в редакції Закону № 1258-VII від 13.05.2014}
{Статтю 60 виключено на підставі Закону № 1258-VII від 13.05.2014}
{Статтю 61 виключено на підставі Закону № 1258-VII від 13.05.2014}
Глава 7
ПІДПРИЄМСТВО
Стаття 62. Підприємство як організаційна форма господарювання
1. Підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
2. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
3. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов’язки.
{Частина третя статті 62 в редакції Закону № 3262-VI від 21.04.2011}
4. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
{Частина четверта статті 62 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1206-VII від 15.04.2014}
5. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Стаття 63. Види та організаційні форми підприємств
1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
державне підприємство, що діє на основі державної власності;
підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності);
спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами – суб’єктами співробітництва.
{Частину першу статті 63 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 1508-VII від 17.06.2014}
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
2. У разі якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
{Частина четверта статті 63 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
{Частину сьому статті 63 виключено на підставі Закону № 4618-VI від 22.03.2012}
8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.
9. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.
Стаття 64. Організаційна структура підприємства
1. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).
2. Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.
3. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
4. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.
{Частина четверта статті 64 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від 04.02.2005}
5. Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 64-1. Кінцевий бенефіціарний власник (контролер) підприємства
{Назва статті 64-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 198-VIII від 12.02.2015}
1. Підприємства, крім державних та комунальних підприємств, зобов’язані встановлювати свого кінцевого бенефіціарного власника (контролера), регулярно оновлювати і зберігати інформацію про нього та надавати її державному реєстратору у випадках та в обсязі, передбачених законом.
Термін “кінцевий бенефіціарний власник (контролер)” розуміється у значенні, що вживається в Законі України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення”.
{Абзац другий частини першої статті 64-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 198-VIII від 12.02.2015}
{Кодекс доповнено статтею 64-1 згідно із Законом № 1701-VII від 14.10.2014; текст статті 64-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 198-VIII від 12.02.2015}
Стаття 65. Управління підприємством
1. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.
2. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
3. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
{Частина третя статті 65 в редакції Закону № 1405-VIII від 02.06.2016}
4. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.
5. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
6. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.
7. На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.
8. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.
9. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.
10. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.
Стаття 66. Майно підприємства
1. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
2. Джерелами формування майна підприємства є:
грошові та матеріальні внески засновників;
доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;
доходи від цінних паперів;
кредити банків та інших кредиторів;
капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;
інші джерела, не заборонені законодавством України.
3. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об’єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.
4. Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.
5. Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.
6. Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України.
7. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Стаття 67. Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами
1. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
2. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
3. Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.
{Частина третя статті 67 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IV від 15.12.2005}
4. Державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов’язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов’язаннями – за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
{Статтю 67 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2457-VI від 08.07.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від 16.10.2012}
Стаття 68. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
1. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
2. Порядок використання коштів підприємства в іноземній валюті визначається цим Кодексом та іншими законами.
3. Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.
Стаття 69. Соціальна діяльність підприємства
1. Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров’я, гарантії обов’язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участі власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору.
2. Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги відповідно до закону своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва.
3. Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства.
4. Власник, органи управління підприємства зобов’язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров’ю та працездатності його працівників.
5. Підприємство зобов’язане забезпечити сприятливі умови праці жінок та неповнолітніх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законом. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.
6. Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують.
7. Підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією, незалежно від розмірів державної пенсії, працівника, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов’язків власник, підприємство добровільно чи за рішенням суду забезпечують сім’ю працівника допомогою відповідно до закону.
8. Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Стаття 70. Об’єднання підприємств
1. Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
2. За рішенням Кабінету Міністрів України або органів, до повноважень яких належить управління державними або комунальними підприємствами, можуть утворюватися об’єднання підприємств на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
3. Види об’єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійснення ними господарської діяльності визначаються цим Кодексом, інші питання їх діяльності регулюються законодавством України.
Стаття 71. Облік і звітність підприємства
1. Облік і звітність підприємства здійснюються відповідно до вимог статті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.
2. Відомості, не передбачені законом, підприємство надає органам державної влади, органам місцевого самоврядування, іншим підприємствам, установам, організаціям на договірній основі або в порядку, передбаченому установчими документами підприємства.
Стаття 72. Законодавство про підприємства
1. Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62-71 цього Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
2. Якщо чинним міжнародним договором України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено правила інші, ніж ті, які передбачені законодавством про підприємства, то застосовуються правила міжнародного договору.
Глава 8
ДЕРЖАВНІ ТА КОМУНАЛЬНІ УНІТАРНІ ПІДПРИЄМСТВА
Стаття 73. Поняття державного унітарного підприємства
1. Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
2. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
3. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
4. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова “державне підприємство”.
5. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.
6. Органами управління державного унітарного підприємства є:
керівник підприємства, який призначається (обирається) суб’єктом управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, або наглядовою радою такого підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав);
наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і регулює діяльність керівника підприємства.
Наглядова рада державного унітарного підприємства утворюється за рішенням суб’єкта управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством. Порядок утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради державного унітарного підприємства (крім підприємств оборонно-промислового комплексу) та її комітетів визначається Кабінетом Міністрів України та переглядається не рідше ніж раз на п’ять років. Порядок утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради державного унітарного підприємства оборонно-промислового комплексу визначається відповідно до Закону України “Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі”.
Особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України “Про управління об’єктами державної власності”.
Особливості управління державним унітарним підприємством оборонно-промислового комплексу визначаються Законом України “Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі”.
{Частина шоста статті 73 в редакції Закону № 1405-VIII від 02.06.2016}
7. Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, в тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результати роботи підприємства.
8. Річна фінансова звітність державного унітарного підприємства може підлягати обов’язковій перевірці незалежним аудитором. Критерії відбору незалежного аудитора та критерії віднесення державних унітарних підприємств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, визначаються Кабінетом Міністрів України залежно від балансової вартості активів державних унітарних підприємств.
Державне унітарне підприємство оприлюднює інформацію про свою діяльність, крім випадків, встановлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб-сайті) або на офіційному веб-сайті суб’єкта управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, у строки та в порядку, визначені Кабінетом Міністрів України. Доступ до таких веб-сторінок та веб-сайтів є цілодобовим і безоплатним.
Обов’язковому оприлюдненню підлягає така інформація:
цілі діяльності державного унітарного підприємства та стан їх досягнення;
квартальна, річна фінансова звітність державного унітарного підприємства за останні три роки, включаючи (за наявності) видатки на виконання некомерційних цілей державної політики та джерела їх фінансування;
аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності державного унітарного підприємства за останні три роки, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради державного унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб’єкта управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством;
статут державного унітарного підприємства у чинній редакції, а також у редакціях, що діяли раніше;
біографічна довідка (включаючи професійну характеристику) керівника державного унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних);
біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) членів наглядової ради (у разі її утворення) державного унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах інших суб’єктів господарювання, а також зазначається, хто із членів наглядової ради державного унітарного підприємства є незалежним;
річні звіти наглядової ради та керівника державного унітарного підприємства;
структура, принципи формування і розмір винагороди керівника та членів наглядової ради державного унітарного підприємства, включаючи компенсаційні пакети і додаткові блага, які вони отримують (або на отримання яких мають право) під час виконання посадових обов’язків, а також у зв’язку із звільненням (термін “додаткове благо” вживається у значенні, визначеному в Податковому кодексі України);
рішення суб’єкта управління об’єктами державної власності щодо державного унітарного підприємства;
опис істотних передбачуваних факторів ризику, що можуть вплинути на операції та результати діяльності державного унітарного підприємства, та заходи щодо управління такими ризиками;
відомості про договори, учасником яких є державне унітарне підприємство, інформація про які підлягає оприлюдненню відповідно до Закону України “Про відкритість використання публічних коштів”;
інформація про операції та зобов’язання державного унітарного підприємства з державним та/або місцевим бюджетом, державними та/або місцевими установами, підприємствами та організаціями, включаючи договірні зобов’язання державного унітарного підприємства (фінансові та нефінансові), що виникають у результаті державно-приватного партнерства.
Державне унітарне підприємство оприлюднює річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком щодо неї, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради державного унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб’єкта управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством до 30 квітня року, що настає за звітним періодом.
Відповідальність за оприлюднення та достовірність інформації, визначеної цією статтею, несе керівник державного унітарного підприємства відповідно до законів України та умов укладеного з ним контракту.
{Cтаттю 73 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
9. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Стаття 73-1. Господарське зобов’язання державного унітарного підприємства, щодо вчинення якого є заінтересованість
1. Господарське зобов’язання державного унітарного підприємства, предмет якого підпадає під ознаки, визначені частиною третьою цієї статті, і яке укладається з особою, заінтересованою у його вчиненні, від імені або за рахунок, або в інтересах такої особи, є господарським зобов’язанням, щодо вчинення якого є заінтересованість.
2. Особою, заінтересованою у вчиненні господарського зобов’язання, є:
посадова особа органів управління державного унітарного підприємства;
посадова особа органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, якщо така особа є особою, відповідальною за прийняття рішення щодо надання згоди на вчинення таким державним унітарним підприємством господарського договору;
член сім’ї посадової особи, зазначеної в абзацах другому і третьому цієї частини, – чоловік (дружина), особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини);
юридична особа, в якій будь-яка з осіб, зазначених в абзацах другому – четвертому цієї частини, є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) або членом органу управління, органу, який здійснює функції контролю та/або нагляду.
Особи (разом або окремо), зазначені в абзацах другому – п’ятому цієї частини, мають відповідати принаймні одній із таких ознак:
бути сторонами такого господарського зобов’язання або членами виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;
отримувати винагороду за вчинення такого господарського зобов’язання від державного унітарного підприємства (посадових осіб органів управління державного унітарного підприємства) або від особи, яка є стороною господарського зобов’язання;
внаслідок такого господарського зобов’язання набувати майно, будь-які майнові права, вигоди або блага;
брати участь у господарському зобов’язанні як представники або посередники (крім представництва державного унітарного підприємства посадовими особами).
3. Дія цієї статті поширюється на господарські зобов’язання державних унітарних підприємств, предметом яких є:
відчуження або придбання за одним договором або декількома пов’язаними договорами товарів або іншого майна, балансова вартість якого перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання (крім випадків отримання державним унітарним підприємством у власність товарів або майна безоплатно або за одну гривню);
передача або отримання в оренду, інше платне користування товарів або майна, балансова вартість яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання;
передача державним унітарним підприємством у безоплатне користування товарів або іншого майна, балансова вартість якого перевищує 20 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання;
виконання або замовлення робіт або надання послуг, ринкова вартість яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання (крім випадків отримання державним унітарним підприємством результатів робіт або послуг безоплатно або за одну гривню);
надання або отримання позики, іншого фінансування на поворотній, безповоротній або частково поворотній основі на суму, що перевищує 50 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання (крім випадків отримання державним унітарним підприємством позики або іншого фінансування безоплатно або за одну гривню);
надання державним унітарним підприємством застави, поручительства або іншого забезпечення виконання зобов’язань, розмір яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання.
Статутом державного унітарного підприємства може бути встановлено нижче граничне значення вартості майна, робіт або послуг чи суми коштів, що є предметом господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість.
4. Господарське зобов’язання із заінтересованістю підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею.
Особа, яка є заінтересованою у вчиненні господарського зобов’язання, повинна протягом трьох робочих днів з моменту виникнення у неї заінтересованості, але до вчинення господарського зобов’язання, подати на розгляд наглядової ради, а у випадках, передбачених частиною дев’ятою цієї статті, – органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство:
проект господарського зобов’язання із зазначенням вартості одиниці товару або послуг, якщо вона передбачена господарським зобов’язанням, і загальної суми господарського зобов’язання, передбаченого частиною третьою цієї статті;
інформацію з посиланням на конкретні норми частини другої цієї статті із зазначенням ознаки заінтересованості особи у вчиненні господарського зобов’язання.
5. Наглядова рада державного унітарного підприємства протягом 10 робочих днів з дня отримання інформації, передбаченої частиною четвертою цієї статті, приймає одне з таких рішень:
про надання згоди на вчинення господарського зобов’язання;
про відмову у вчиненні відповідного господарського зобов’язання;
про передачу питання на розгляд органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.
6. Наглядова рада або орган, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, з метою проведення оцінки господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, на відповідність його умов звичайним ринковим умовам може залучити суб’єкта оціночної діяльності.
7. Якщо заінтересована у вчиненні господарського зобов’язання особа є членом наглядової ради державного унітарного підприємства, вона не має права голосу під час прийняття рішення щодо надання згоди на вчинення такого господарського зобов’язання.
Якщо заінтересована у вчиненні господарського зобов’язання особа є особою, зазначеною в абзаці третьому частини другої цієї статті, вирішення конфлікту інтересів відбувається в порядку, передбаченому законодавством про запобігання корупції.
8. Рішення про надання згоди на вчинення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, приймається більшістю голосів членів наглядової ради, які не є заінтересованими у вчиненні такого господарського зобов’язання.
9. Рішення про надання згоди на вчинення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, виноситься на розгляд органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, якщо:
на підприємстві не утворена наглядова рада;
наглядова рада ухвалила рішення про передачу питання на розгляд органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, із зазначенням мотивів такого рішення;
більшість членів наглядової ради є заінтересованими у вчиненні господарського зобов’язання;
балансова вартість майна або послуг чи сума коштів, що підлягають наданню, відчуженню, отриманню або передачі відповідно до господарського зобов’язання, передбаченого частиною третьою цієї статті, перевищує 10 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності підприємства;
предметом договору є нерухоме або інше майно, якщо режим його оренди або відчуження регулюється спеціальним законодавством.
10. Якщо наглядова рада або орган, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, не прийняли жодного рішення протягом 10 робочих днів з дня отримання інформації, передбаченої частиною четвертою цієї статті, господарське зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, вважається схваленим.
У разі якщо з метою проведення оцінки господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, на відповідність його умов звичайним ринковим умовам залучається суб’єкт оціночної діяльності, строк прийняття рішення наглядовою радою або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, збільшується на період часу, необхідного для здійснення оцінки, але не більш як на 30 календарних днів, які обчислюються з дня отримання інформації, передбаченої частиною четвертою цієї статті.
11. Господарське зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами четвертою – десятою цієї статті, створює, змінює, припиняє права та обов’язки його сторін лише у разі подальшого схвалення такого господарського зобов’язання наглядовою радою державного унітарного підприємства або органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство. У разі неотримання подальшого схвалення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, таке зобов’язання може бути визнано судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.
12. Подальше схвалення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, створює, змінює, припиняє права та обов’язки державного унітарного підприємства з дня вчинення такого господарського зобов’язання.
13. Відповідальність за шкоду, заподіяну державному унітарному підприємству господарським зобов’язанням, щодо вчинення якого є заінтересованість, вчиненим з порушенням вимог цієї статті, несе особа, заінтересована у вчиненні державним унітарним підприємством такого господарського зобов’язання.
14. Керівник (виконавчий орган) державного унітарного підприємства або особа, спеціально уповноважена керівником (виконавчим органом) або установчими документами державного унітарного підприємства, у разі порушення ними вимог, передбачених цією статтею, підлягають адміністративній та дисциплінарній відповідальності за неналежне виконання своїх посадових обов’язків, а також мають відшкодувати шкоду, заподіяну їхніми діями державному унітарному підприємству.
{Кодекс доповнено статтею 73-1 згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Стаття 73-2. Значні господарські зобов’язання державного унітарного підприємства
1. Значним господарським зобов’язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов’язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності.
Статутом державного унітарного підприємства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення господарського зобов’язання до значного господарського зобов’язання.
Значне господарське зобов’язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею.
2. Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов’язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається наглядовою радою (у разі її утворення) або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.
3. Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов’язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить більше 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.
4. Забороняється ділити предмет господарського зобов’язання з метою ухилення від передбаченого цією статтею порядку прийняття рішень про вчинення значного господарського зобов’язання.
5. Значне господарське зобов’язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами першою – четвертою цієї статті, може бути визнане судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.
6. Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, має прийматися за правилами, встановленими цією статтею.
{Кодекс доповнено статтею 73-2 згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Стаття 74. Державне комерційне підприємство
1. Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
{Частина перша статті 74 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2664-IV від 16.06.2005, № 3262-VI від 21.04.2011}
2. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
3. Статутний капітал державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу державного комерційного підприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом.
Статутний капітал державного комерційного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.
{Частина третя статті 74 в редакції Закону № 3263-VI від 21.04.2011}
{Частину четверту статті 74 виключено на підставі Закону № 3263-VI від 21.04.2011}
{Зміни до частини четвертої статті 74 див. в Законі № 3262-VI від 21.04.2011}
5. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
6. Збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.
7. Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у державне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
{Частина сьома статті 74 в редакції Закону № 4498-VI від 13.03.2012}
Стаття 75. Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств
1. Державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.
{Абзац другий частини першої статті 75 виключено на підставі Закону № 5044-VI від 04.07.2012}
Державне підприємство, його дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державному підприємству, об’єднання таких підприємств, у разі здійснення ними закупівель за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує межі, визначені частиною першою статті 2 Закону України “Про публічні закупівлі”, оприлюднюють на веб-порталі Уповноваженого органу, визначеного Законом України “Про публічні закупівлі”, звіт про укладення договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за кошти підприємств та інформацію про зміну його істотних умов не пізніше ніж через сім днів з дня укладення договору про закупівлю або внесення змін до нього. У звіті обов’язково зазначаються: найменування, кількість товару та місце його поставки, вид робіт і місце їх виконання або вид послуг і місце їх надання, інформація про технічні та якісні характеристики товарів, робіт і послуг, найменування і місцезнаходження постачальника, виконавця робіт і надавача послуг, з яким укладено договір, ціна за одиницю товару, робіт і послуг та сума, визначена в договорі, дата укладення договору, строк поставки товарів, виконання робіт і надання послуг тощо.
{Частину першу статті 75 доповнено абзацом згідно із Законом № 1197-VII від 10.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 922-VIII від 25.12.2015 – щодо введення в дію зміни див. пункт 1 розділу IX Закону № 922-VIII від 25.12.2015}
{Частина перша статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IV від 15.12.2005}
2. Основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів.
Фінансовий план підлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому, якщо інше не передбачено законом:
{Абзац другий частини другої статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5213-VI від 06.09.2012}
підприємств, що є суб’єктами природних монополій, та підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, – Кабінетом Міністрів України;
інших підприємств – органами, до сфери управління яких вони належать.
Підприємства електроенергетики, ліцензована діяльність яких регулюється шляхом затвердження національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, складають фінансові плани з урахуванням затвердженої цією комісією структури тарифів на електричну та теплову енергію. Фінансові плани таких підприємств підлягають затвердженню до 31 грудня року, що передує плановому.
За несвоєчасне подання на розгляд, погодження або затвердження річного фінансового плану та звіту про його виконання посадові особи державного комерційного підприємства несуть адміністративну відповідальність, установлену законом.
{Частина друга статті 75 в редакції Закону № 4498-VI від 13.03.2012}
3. Органи, до сфери управління яких входять державні комерційні підприємства, надають центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, до 1 вересня року, що передує планованому, зведені показники фінансових планів та фінансові плани у розрізі окремих державних комерційних підприємств, які входять до сфери їх управління.
{Частина третя статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4498-VI від 13.03.2012, № 5463-VI від 16.10.2012}
4. Форма та методичні рекомендації по розробці фінансового плану затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку.
{Частина четверта статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від 16.10.2012}
5. Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об’єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.
Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.
{Частину п’яту статті 75 доповнено абзацом згідно із Законом № 549-V від 09.01.2007}
Фонд державного майна України виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
{Частину п’яту статті 75 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 3713-VI від 08.09.2011}
{Частина п’ята статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 549-V від 09.01.2007}
6. Кошти, одержані від продажу майнових об’єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану, якщо інше не передбачено законом.
Кошти, одержані від продажу нерухомого майна, за вирахуванням балансової (залишкової) вартості такого майна, якщо інше не встановлено законом, зараховуються до загального фонду Державного бюджету України.
{Частину шосту статті 75 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 3713-VI від 08.09.2011}
{Частина шоста статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3713-VI від 08.09.2011}
7. Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.
8. Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов’язаних з їх діяльністю:
амортизаційний фонд;
фонд розвитку виробництва;
фонд споживання (оплати праці);
резервний фонд;
інші фонди, передбачені статутом підприємства.
Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.
9. Розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та інших законів.
10. В фінансовому плані затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України.
11. Органи, до сфери управління яких відносяться державні комерційні підприємства, до 15 липня року, що передує плановому, надають Кабінету Міністрів України інформацію про обсяги перерахування прибутку державних комерційних підприємств для їх врахування при формуванні державного бюджету.
12. У разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов’язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передбаченому законом.
13. Інші особливості господарської та соціальної діяльності державних комерційних підприємств визначаються законом.
{Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2505-IV від 25.03.2005; в редакції Закону № 2668-IV від 16.06.2005}
Стаття 76. Казенне підприємство
1. Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких:
законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;
за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;
переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;
приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом;
здійснюється медичне обслуговування населення.
{Частину першу статті 76 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом № 2002-VIII від 06.04.2017}
2. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.
3. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління.
{Частина третя статті 76 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3262-VI від 21.04.2011}
4. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.
5. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.
6. Найменування казенного підприємства повинно містити слова “казенне підприємство”.
Стаття 77. Особливості господарської діяльності казенних підприємств
1. Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить.
2. Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
{Абзац другий частини другої статті 77 виключено на підставі Закону № 5044-VI від 04.07.2012}
Казенне комерційне підприємство, його дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить казенному комерційному підприємству, у разі здійснення ними закупівель та за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує межі, визначені частиною першою статті 2 Закону України “Про публічні закупівлі”, оприлюднюють на веб-порталі Уповноваженого органу, визначеного Законом України “Про публічні закупівлі”, звіт про укладення договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за кошти підприємств та інформацію про зміну його істотних умов не пізніше ніж через сім днів з дня укладення договору про закупівлю або внесення змін до нього. У звіті обов’язково зазначаються: найменування, кількість товару та місце його поставки, вид робіт і місце їх виконання або вид послуг і місце їх надання, інформація про технічні та якісні характеристики товарів, робіт і послуг, найменування і місцезнаходження постачальника, виконавця робіт і надавача послуг, з яким укладено договір, ціна за одиницю товару, робіт і послуг та сума, визначена в договорі, дата укладення договору, строк поставки товарів, виконання робіт і надання послуг тощо.
{Частину другу статті 77 доповнено абзацом згідно із Законом № 1197-VII від 10.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 922-VIII від 25.12.2015 – щодо введення в дію зміни див. пункт 1 розділу IX Закону № 922-VIII від 25.12.2015}
3. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.
4. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.
Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.
{Частину четверту статті 77 доповнено абзацом згідно із Законом № 549-V від 09.01.2007}
Фонд державного майна України виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
{Частину четверту статті 77 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 3713-VI від 08.09.2011}
5. Джерелами формування майна казенного підприємства є:
державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення;
кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства;
цільові кошти, виділені з Державного бюджету України;
кредити банків;
частина доходів підприємства, одержаних ним за результатами господарської діяльності, передбачена статутом;
інші джерела, не заборонені законом.
6. Казенне підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого входить підприємство.
7. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства.
8. Порядок розподілу та використання прибутку (доходу) казенного підприємства визначається фінансовим планом, який затверджується у порядку, встановленому статтею 75 цього Кодексу для державних комерційних підприємств.
{Частина восьма статті 77 в редакції Законів № 2505-IV від 25.03.2005, № 2668-IV від 16.06.2005}
9. Інші особливості господарської та соціальної діяльності казенних підприємств визначаються цим Кодексом, законом про державні підприємства та іншими законодавчими актами.
Стаття 78. Комунальні унітарні підприємства
1. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.
2. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника – відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
3. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
4. Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.
Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.
{Частина четверта статті 78 в редакції Закону № 3263-VI від 21.04.2011}
5. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова “комунальне підприємство” та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.
6. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.
7. Органами управління комунального унітарного підприємства є:
керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав);
наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і спрямовує діяльність керівника підприємства.
Наглядова рада комунального унітарного підприємства утворюється за рішенням органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство. Критерії, відповідно до яких утворення наглядової ради комунального унітарного підприємства є обов’язковим, а також порядок утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради та її комітетів, порядок призначення членів наглядової ради затверджуються рішенням відповідної місцевої ради.
{Частина сьома статті 78 в редакції Закону № 1405-VIII від 02.06.2016}
8. Річна фінансова звітність комунального унітарного підприємства може підлягати обов’язковій перевірці незалежним аудитором в порядку, передбаченому рішенням відповідної місцевої ради. Критерії відбору незалежного аудитора та критерії віднесення комунальних унітарних підприємств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, встановлюються рішенням відповідної місцевої ради.
Комунальне унітарне підприємство оприлюднює інформацію про свою діяльність, крім випадків, установлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб-сайті) або на офіційному веб-сайті суб’єкта управління об’єктами комунальної власності, що здійснює функції з управління підприємством, у строки та в порядку, визначені рішенням відповідної місцевої ради. Доступ до таких веб-сторінок та веб-сайтів є цілодобовим і безоплатним.
Обов’язковому оприлюдненню підлягає така інформація:
цілі діяльності комунального унітарного підприємства;
квартальна, річна фінансова звітність комунального унітарного підприємства за останні три роки, включаючи (за наявності) видатки на виконання некомерційних цілей державної політики та джерела їх фінансування;
аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності комунального унітарного підприємства за останні три роки, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради комунального унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб’єкта управління об’єктами комунальної власності, що здійснює функції з управління підприємством;
статут комунального унітарного підприємства у чинній редакції, а також у редакціях, що діяли раніше;
біографічна довідка (включаючи професійну характеристику) керівника комунального унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних);
біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) членів наглядової ради (у разі її утворення) комунального унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах інших суб’єктів господарювання, а також зазначається, хто із членів наглядової ради комунального унітарного підприємства є незалежним;
річні звіти керівника та наглядової ради (у разі її утворення) комунального унітарного підприємства;
структура, принципи формування і розмір винагороди керівника та членів наглядової ради комунального унітарного підприємства, включаючи компенсаційні пакети і додаткові блага, які вони отримують (або на отримання яких мають право) під час виконання посадових обов’язків, а також у зв’язку із звільненням;
рішення суб’єкта управління об’єктами комунальної власності щодо комунального унітарного підприємства;
опис істотних передбачуваних факторів ризику, що можуть вплинути на операції та результати діяльності комунального унітарного підприємства, та заходи щодо управління такими ризиками;
відомості про договори, учасником яких є комунальне унітарне підприємство, інформація про які підлягає оприлюдненню відповідно до Закону України “Про відкритість використання публічних коштів”;
інформація про операції та зобов’язання комунального унітарного підприємства з державним та/або місцевим бюджетом, державними та/або місцевими установами, підприємствами та організаціями, включаючи договірні зобов’язання комунального унітарного підприємства (фінансові та нефінансові), що виникають у результаті державно-приватного партнерства.
Комунальне унітарне підприємство оприлюднює річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком щодо неї, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради комунального унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб’єкта управління об’єктами комунальної власності, що здійснює функції з управління підприємством до 30 квітня року, що настає за звітним періодом.
Відповідальність за оприлюднення та достовірність інформації, визначеної цією статтею, несе керівник комунального унітарного підприємства відповідно до законів України та умов укладеного з ним контракту.
{Статтю 78 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
9. Збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.
10. Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
{Абзац другий частини статті 78 виключено на підставі Закону № 5044-VI від 04.07.2012}
Комунальне унітарне підприємство, його дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить комунальному підприємству, у разі здійснення ними закупівель та за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує межі, визначені частиною першою статті 2 Закону України “Про публічні закупівлі”, оприлюднюють на веб-порталі Уповноваженого органу, визначеного Законом України “Про публічні закупівлі”, звіт про укладення договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за кошти підприємств та інформацію про зміну його істотних умов не пізніше ніж через сім днів з дня укладення договору про закупівлю або внесення змін до нього. У звіті обов’язково зазначаються: найменування, кількість товару та місце його поставки, вид робіт і місце їх виконання або вид послуг і місце їх надання, інформація про технічні та якісні характеристики товарів, робіт і послуг, найменування і місцезнаходження постачальника, виконавця робіт і надавача послуг, з яким укладено договір, ціна за одиницю товару, робіт і послуг та сума, визначена в договорі, дата укладення договору, строк поставки товарів, виконання робіт і надання послуг тощо.
{Частину статті 78 доповнено абзацом згідно із Законом № 1197-VII від 10.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 922-VIII від 25.12.2015 – щодо введення в дію зміни див. пункт 1 розділу IX Закону № 922-VIII від 25.12.2015}
Стаття 78-1. Господарське зобов’язання комунального унітарного підприємства, щодо вчинення якого є заінтересованість
1. Господарське зобов’язання комунального унітарного підприємства, предмет якого підпадає під ознаки, визначені частиною третьою цієї статті, і яке укладається з особою, заінтересованою у його вчиненні, від імені або за рахунок або в інтересах такої особи, є господарським зобов’язанням, щодо вчинення якого є заінтересованість.
2. Особою, заінтересованою у вчиненні господарського зобов’язання, є:
посадова особа органів управління комунального унітарного підприємства;
посадова особа органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, якщо така особа є особою, відповідальною за прийняття рішення щодо надання згоди на вчинення таким комунальним унітарним підприємством господарського договору;
член сім’ї посадової особи, зазначеної в абзацах другому і третьому цієї частини, – чоловік (дружина), особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини);
юридична особа, в якій будь-яка з осіб, зазначених в абзацах другому – четвертому цієї частини, є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) або членом органу управління.
Особи (разом або окремо), зазначені в абзацах другому – п’ятому цієї частини, мають відповідати принаймні одній із таких ознак:
бути сторонами такого господарського зобов’язання або членами виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;
отримувати винагороду за вчинення такого господарського зобов’язання від комунального унітарного підприємства (посадових осіб органів управління комунального унітарного підприємства) або від особи, яка є стороною господарського зобов’язання;
внаслідок такого господарського зобов’язання набувати майно, будь-які майнові права, вигоди або блага;
брати участь у господарському зобов’язанні як представники або посередники (крім представництва комунального унітарного підприємства посадовими особами).
3. Дія цієї статті поширюється на господарські зобов’язання комунальних унітарних підприємств, предметом яких є:
відчуження або придбання за одним договором або декількома пов’язаними договорами товарів або іншого майна, балансова вартість якого перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання (крім випадків отримання комунальним унітарним підприємством у власність товарів або майна безоплатно або за одну гривню);
передача або отримання в оренду, інше платне користування товарів або майна, балансова вартість яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання;
передача комунальним унітарним підприємством у безоплатне користування третім особам товарів або іншого майна, балансова вартість якого перевищує 20 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання;
виконання або замовлення робіт або надання послуг, ринкова вартість яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання (крім випадків отримання комунальним унітарним підприємством результатів робіт або послуг безоплатно або за одну гривню);
надання або отримання позики, іншого фінансування на поворотній основі на суму, що перевищує 50 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання (крім випадків отримання комунальним унітарним підприємством позики або іншого фінансування безоплатно або за одну гривню);
надання комунальним унітарним підприємством застави, поручительства або іншого забезпечення виконання зобов’язань, розмір яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання.
Статутом комунального унітарного підприємства може бути встановлено нижче граничне значення щодо вартості майна, робіт або послуг чи суми коштів, що є предметом господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість.
4. Особа, яка є заінтересованою у вчиненні господарського зобов’язання, повинна протягом трьох робочих днів з моменту виникнення у неї заінтересованості, але до вчинення господарського зобов’язання, подати на розгляд наглядової ради, а у випадках, передбачених частиною дев’ятою цієї статті, – органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство:
проект господарського зобов’язання із зазначенням вартості одиниці товару або послуг, якщо вона передбачена господарським зобов’язанням, і загальної суми господарського зобов’язання, передбаченого частиною третьою цієї статті;
інформацію з посиланням на конкретні норми частини другої цієї статті із зазначенням ознаки заінтересованості особи у вчиненні господарського зобов’язання.
5. Наглядова рада комунального унітарного підприємства протягом 10 робочих днів з дня отримання інформації, передбаченої частиною четвертою цієї статті, приймає одне з таких рішень:
про надання згоди на вчинення відповідного господарського зобов’язання;
про відмову у вчиненні відповідного господарського зобов’язання;
про передачу питання на розгляд органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство.
6. Наглядова рада або орган, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, з метою проведення оцінки господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, на відповідність його умов звичайним ринковим умовам може залучити суб’єкта оціночної діяльності.
7. Якщо заінтересована у вчиненні господарського зобов’язання особа є членом наглядової ради комунального унітарного підприємства, вона не має права голосу під час прийняття рішення щодо надання згоди на вчинення такого господарського зобов’язання.
Якщо заінтересована у вчиненні господарського зобов’язання особа є особою, зазначеною в абзаці третьому частини другої цієї статті, вирішення конфлікту інтересів відбувається в порядку, передбаченому законодавством про запобігання корупції.
8. Рішення про надання згоди на вчинення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, приймається більшістю голосів членів наглядової ради, які не є заінтересованими у вчиненні такого господарського зобов’язання.
9. Рішення про надання згоди на вчинення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, виноситься на розгляд органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, якщо:
на підприємстві не утворена наглядова рада;
наглядова рада ухвалила рішення про передачу питання на розгляд органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, із зазначенням мотивів такого рішення;
більшість членів наглядової ради є заінтересованими у вчиненні господарського зобов’язання;
балансова вартість майна або послуг чи сума коштів, що підлягають наданню, відчуженню, отриманню або передачі відповідно до господарського зобов’язання, передбаченого частиною третьою цієї статті, перевищує 10 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності підприємства;
предметом договору є нерухоме або інше майно, якщо режим його оренди або відчуження регулюється спеціальним законодавством.
10. Якщо наглядова рада або орган, до сфери управління якого належить підприємство комунальної власності, не прийняли жодного рішення протягом 10 робочих днів з дня отримання інформації, передбаченої частиною четвертою цієї статті, господарське зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, вважається схваленим.
У разі якщо з метою проведення оцінки господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, на відповідність його умов звичайним ринковим умовам залучається суб’єкт оціночної діяльності, строк прийняття рішення наглядовою радою або органом, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, збільшується на період часу, необхідного для здійснення оцінки, але не більш як на 30 календарних днів, які обчислюються з дня отримання інформації, передбаченої частиною четвертою цієї статті.
11. Господарське зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, вчинене з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє права та обов’язки його сторін лише у разі подальшого схвалення такого господарського зобов’язання у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення. У разі неотримання подальшого схвалення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, таке зобов’язання визнається судом недійсним за позовом комунального унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить підприємство комунальної власності.
12. Подальше схвалення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, в порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє права та обов’язки комунального унітарного підприємства з дня вчинення такого господарського зобов’язання.
13. Відповідальність за шкоду, заподіяну комунальному унітарному підприємству господарським зобов’язанням, щодо вчинення якого є заінтересованість, вчиненим з порушенням вимог цієї статті, несе особа, заінтересована у вчиненні комунальним унітарним підприємством такого господарського зобов’язання.
14. Керівник (виконавчий орган) комунального унітарного підприємства або особа, спеціально уповноважена керівником (виконавчим органом) або установчими документами комунального унітарного підприємства, у разі порушення ними вимог, передбачених цією статтею, підлягають адміністративній, дисциплінарній відповідальності за неналежне виконання своїх посадових обов’язків, а також мають відшкодувати шкоду, заподіяну їхніми діями комунальному унітарному підприємству”;
{Кодекс доповнено статтею 78-1 згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Глава 9
ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА
Стаття 79. Поняття господарського товариства
1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
2. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб’єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також громадяни, які не є суб’єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб’єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.
3. Господарські товариства є юридичними особами.
4. Суб’єкти господарювання – юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.
5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.
{Абзац другий частини п’ятої статті 79 виключено на підставі Закону № 5044-VI від 04.07.2012}
Господарське товариство, державна частка у статутному капіталі якого перевищує 50 відсотків, його дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить господарському товариству, державна частка у статутному капіталі якого перевищує 50 відсотків, у разі здійснення ними закупівель та за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує межі, визначені частиною першою статті 2 Закону України “Про публічні закупівлі”, оприлюднюють на веб-порталі Уповноваженого органу, визначеного Законом України “Про публічні закупівлі”, звіт про укладення договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за кошти підприємств та інформацію про зміну його істотних умов не пізніше ніж через сім днів з дня укладення договору про закупівлю або внесення змін до нього. У звіті обов’язково зазначаються: найменування, кількість товару та місце його поставки, вид робіт і місце їх виконання або вид послуг і місце їх надання, інформація про технічні та якісні характеристики товарів, робіт і послуг, найменування і місцезнаходження постачальника, виконавця робіт і надавача послуг, з яким укладено договір, ціна за одиницю товару, робіт і послуг та сума, визначена в договорі, дата укладення договору, строк поставки товарів, виконання робіт і надання послуг тощо.
{Частину п’яту статті 79 доповнено абзацом згідно із Законом № 1197-VII від 10.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 922-VIII від 25.12.2015 – щодо введення в дію зміни див. пункт 1 розділу IX Закону № 922-VIII від 25.12.2015}
{Частина п’ята статті 79 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IV від 15.12.2005}
Стаття 80. Види господарських товариств
1. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
2. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій, крім випадків, визначених законом.
{Частина друга статті 80 із змінами, внесеними згідно із Законом № 629-VIII від 16.07.2015}
3. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
4. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.
5. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.
6. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).
7. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва.
{Статтю 81 виключено на підставі Закону № 514-VI від 17.09.2008}
Стаття 82. Установчі документи господарського товариства
1. Установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.
2. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу.
3. Статут акціонерного товариства, крім зазначених у частині другій цієї статті відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу акцій.
4. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.
5. Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.
6. Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і командитних товариств – прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.
7. До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.
8. Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України.
9. Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.
10. Господарське товариство може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Якщо господарське товариство створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про вид товариства, його найменування, місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, склад засновників та учасників, розмір статутного (складеного) капіталу, розмір часток кожного з учасників, порядок внесення ними вкладів, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.
{Статтю 82 доповнено частиною десятою згідно із Законом № 3262-VI від 21.04.2011}
Стаття 83. Державна реєстрація господарського товариства
1. Державна реєстрація господарського товариства здійснюється відповідно до закону.
{Частина перша статті 83 в редакції Закону № 2424-IV від 04.02.2005}
2. Особливості реєстрації господарських товариств, які здійснюють банківську і страхову діяльність, а також професійну діяльність на ринку цінних паперів, визначаються цим Кодексом та відповідними законами.
3. Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.
4. Зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.
{Частина четверта статті 83 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від 04.02.2005}
Стаття 84. Наслідки укладення угод до реєстрації господарського товариства
1. Господарське товариство може відкривати рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди лише після його державної реєстрації. Угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством в порядку, визначеному законом та установчими документами.
2. Угоди, укладені засновниками до дня реєстрації товариства і в подальшому не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.
Стаття 85. Власність господарського товариства
1. Господарське товариство є власником:
майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески;
продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства;
доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;
іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.
Стаття 86. Вклади учасників та засновників господарського товариства
1. Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об’єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.
2. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному капіталі товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом.
3. Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом. Фінансовий стан засновників – юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного капіталу господарського товариства у випадках, передбачених законом, має бути перевірений незалежним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників – громадян має бути підтверджений довідкою органу доходів і зборів про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію).
{Частина третя статті 86 із змінами, внесеними згідно із Законом № 639-VI від 31.10.2008 – зміни діють не пізніше ніж до 1 січня 2011 року; в редакції Закону № 1873-VI від 11.02.2010; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2457-VI від 08.07.2010, № 2756-VI від 02.12.2010, № 406-VII від 04.07.2013}
Стаття 87. Статутний капітал та фонди господарського товариства
{Назва статті 87 в редакції Закону № 2850-VI від 22.12.2010}
1. Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства.
2. Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу в порядку, встановленому цим Кодексом та законом, прийнятим відповідно до нього.
3. Рішення товариства про зміни розміру статутного капіталу набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.
4. У господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як п’ятнадцять відсотків статутного капіталу, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п’яти відсотків суми прибутку товариства.
{Частина четверта статті 87 із змінами, внесеними згідно із Законом № 514-VI від 17.09.2008}
5. Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов’язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.
Стаття 88. Права і обов’язки учасників господарського товариства
1. Учасники господарського товариства мають право:
брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами;
брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);
одержувати інформацію про товариство. На вимогу учасника товариство зобов’язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо;
{Абзац частини першої статті 88 із змінами, внесеними згідно із Законом № 514-VI від 17.09.2008}
вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.
2. Учасники товариства мають також інші права, передбачені цим Кодексом, іншими законами та установчими документами товариства.
3. Учасники господарського товариства зобов’язані:
додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління;
вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами, відповідно до цього Кодексу та закону про господарські товариства;
нести інші обов’язки, передбачені цим Кодексом, іншими законами та установчими документами товариства.
Стаття 89. Управління господарським товариством
1. Управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках – учасники товариства.
Особливості управління господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, визначаються законами України.
{Частину першу статті 89 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
2. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов’язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов’язків;
іншими винними діями посадової особи.
3. Господарське товариство, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належить державі, зобов’язане на кожний наступний рік складати і виконувати річний фінансовий план відповідно до статті 75 цього Кодексу.
{Стаття 89 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2505-IV від 25.03.2005, № 1255-VII від 13.05.2014, № 191-VIII від 12.02.2015; в редакції Закону № 289-VIII від 07.04.2015}
Стаття 90. Облік і звітність господарського товариства
1. Облік і звітність господарських товариств здійснюються відповідно до вимог статті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.
2. Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються органами доходів і зборів, іншими органами державної влади у межах визначених законом повноважень, ревізійною комісією (ревізором) господарського товариства та/або аудиторами.
3. Достовірність та повнота річного балансу і звітності господарського товариства у випадках, визначених законом, повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською організацією).
Річна фінансова звітність (у тому числі консолідована) господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, може підлягати обов’язковій перевірці незалежним аудитором. Критерії відбору незалежного аудитора та критерії віднесення господарських товариств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, визначаються Кабінетом Міністрів України залежно від балансової вартості активів господарських товариств.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Річна фінансова звітність (у тому числі консолідована) господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді, може підлягати обов’язковій перевірці незалежним аудитором у порядку, визначеному відповідною місцевою радою. Критерії відбору незалежного аудитора та критерії віднесення господарських товариств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, визначаються відповідною місцевою радою.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Господарське товариство, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, а також господарське товариство, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого належать господарському товариству, частка держави в якому становить 100 відсотків, оприлюднюють інформацію про свою діяльність, крім випадків, установлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб-сайті) або на офіційному веб-сайті суб’єкта управління, який здійснює функції з управління корпоративними правами держави в ньому, у строки та в порядку, визначені Кабінетом Міністрів України.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Господарське товариство, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді, а також господарське товариство, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого належать господарському товариству, частка територіальної громади в якому становить 100 відсотків, оприлюднюють інформацію про свою діяльність, крім випадків, установлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб-сайті) або на офіційному веб-сайті суб’єкта управління, який здійснює функції з управління його корпоративними правами, у строки та в порядку, визначених відповідною місцевою радою.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Доступ до веб-сторінок та веб-сайтів, зазначених у цій статті, є цілодобовим і безоплатним.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Обов’язковому оприлюдненню відповідно до абзаців четвертого і п’ятого цієї частини підлягає така інформація:
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
цілі діяльності господарського товариства та стан їх досягнення;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
квартальна та річна фінансова звітність (у тому числі консолідована) господарського товариства за останні три роки, включаючи (за наявності) видатки на виконання некомерційних цілей державної політики та джерел їх фінансування;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності (у тому числі консолідованої) господарського товариства за останні три роки, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради господарського товариства чи суб’єкта управління, який здійснює функції з управління корпоративними правами держави або територіальної громади в такому господарському товаристві;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
статут господарського товариства у чинній редакції, а також у редакціях, що діяли раніше;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
структура власності господарського товариства;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) голови та членів виконавчого органу господарського товариства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних);
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) членів наглядової ради (у разі її утворення) господарського товариства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах інших суб’єктів господарювання, а також зазначається, хто із членів наглядової ради є незалежним;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
річні звіти наглядової ради та виконавчого органу господарського товариства;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
структура, принципи формування і розмір винагороди голови та членів виконавчого органу та членів наглядової ради господарського товариства, включаючи компенсаційні пакети і додаткові блага, які вони отримують (або на отримання яких мають право) під час виконання посадових обов’язків, а також у зв’язку із звільненням;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
рішення загальних зборів господарського товариства;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
опис істотних передбачуваних факторів ризику, що можуть вплинути на операції та результати діяльності господарського товариства, та заходи щодо управління такими ризиками;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
відомості про договори, учасником яких є господарське товариство, інформація про які підлягає оприлюдненню відповідно до Закону України “Про відкритість використання публічних коштів”;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
інформація про операції та зобов’язання господарського товариства з державним та/або місцевим бюджетом, державними та/або місцевими установами, підприємствами та організаціями, включаючи договірні зобов’язання господарського підприємства (фінансові та нефінансові), що виникають у результаті державно-приватного партнерства.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Господарське товариство, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарське товариство, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, оприлюднює річну фінансову звітність (у тому числі консолідовану) разом з аудиторським висновком щодо неї, якщо аудит є обов’язковим відповідно до закону або проводиться за рішенням наглядової ради такого господарського товариства чи суб’єкта управління, який здійснює функції з управління корпоративними правами держави в такому господарському товаристві до 30 квітня року, що настає за звітним періодом.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Відповідальність за оприлюднення та достовірність інформації, визначеної цією статтею, несе голова виконавчого органу господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарського товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, відповідно до законів України та умов укладеного з ним контракту.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Стаття 91. Припинення господарського товариства
{Назва статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від 10.10.2013}
1. Припинення господарського товариства відбувається шляхом його ліквідації або реорганізації відповідно до статті 59 цього Кодексу.
{Частина перша статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від 10.10.2013}
2. Ліквідація господарського товариства провадиться ліквідаційною комісією, призначеною його вищим органом, а у разі припинення товариства за рішенням суду – ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до рішення суду.
{Частина друга статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від 10.10.2013}
3. З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами господарського товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її утворення публікує інформацію про ліквідацію господарського товариства і здійснює інші дії відповідно до вимог статей 58-61 цього Кодексу та інших законів.
4. Розрахунки з кредиторами у разі ліквідації господарського товариства здійснюються відповідно до статті 61 цього Кодексу з урахуванням таких особливостей:
кошти, що належать господарському товариству, у тому числі від продажу його майна у разі ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених цим Кодексом, законом про господарські товариства та установчими документами товариства, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію;
майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості.
5. Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинилося, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру.
{Частина п’ята статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від 10.10.2013}
Стаття 92. Законодавство про господарські товариства
1. Порядок створення та порядок діяльності окремих видів господарських товариств регулюються цим Кодексом, Цивільним кодексом України та іншими законами.
Глава 10
ПІДПРИЄМСТВА КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ
Стаття 93. Поняття підприємства колективної власності
1. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).
2. Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.
Стаття 94. Господарська діяльність кооперативів
1. Кооперативи як добровільні об’єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.
2. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.
З метою здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва громадяни можуть утворювати виробничі кооперативи (кооперативні підприємства).
Стаття 95. Виробничий кооператив
1. Виробничим кооперативом визнається добровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об’єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.
2. Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.
3. Виробничий кооператив є юридичною особою і діє на основі статуту.
4. Найменування виробничого кооперативу повинно містити слова “виробничий кооператив” або “кооперативне підприємство”.
Стаття 96. Принципи діяльності виробничого кооперативу
1. Виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами:
добровільність членства громадян у кооперативі та вільний вихід з нього;
особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності підприємства;
відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на умовах, встановлених статутом кооперативу;
демократичний характер управління кооперативом, рівні права членів кооперативу при прийнятті рішень;
розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу;
контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, визначеному статутом.
Стаття 97. Загальні умови створення виробничого кооперативу
1. Засновниками (членами) виробничого кооперативу можуть бути громадяни, іноземці та особи без громадянства. Чисельність членів виробничого кооперативу не може бути меншою, ніж три особи.
2. Рішення про створення виробничого кооперативу приймається його установчими зборами.
3. Виробничий кооператив вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації відповідно до вимог цього Кодексу.
Стаття 98. Членство у виробничому кооперативі
1. Членами виробничого кооперативу можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають статут кооперативу та дотримуються його вимог, беруть майнову та трудову участь у діяльності кооперативу.
2. Громадяни можуть бути одночасно членами виробничих кооперативів, а також членами кооперативів інших типів (споживчих, житлових тощо).
3. Вступ до виробничого кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви громадянина. Член кооперативу робить вступний та пайовий внески в порядку, визначеному статутом виробничого кооперативу. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття у члени кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.
4. Членство у виробничому кооперативі припиняється у разі:
добровільного виходу з кооперативу;
припинення трудової участі в діяльності кооперативу;
виключення з кооперативу у випадках і в порядку, визначених статутом;
незатвердження загальними зборами членів кооперативу рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу;
смерті члена кооперативу.
5. Порядок і майнові наслідки припинення членства у виробничому кооперативі визначаються цим Кодексом та статутом кооперативу.
6. Виключення з виробничого кооперативу (звільнення члена кооперативу з кооперативного підприємства) може бути оскаржено до суду.
Стаття 99. Права та обов’язки членів виробничого кооперативу
1. Основними правами членів виробничого кооперативу є:
участь в управлінні кооперативом, право голосу на загальних зборах членів кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом;
користування послугами кооперативу;
одержання кооперативних виплат та частки доходу на пай;
одержання достовірної та повної інформації про фінансово-господарську діяльність кооперативу;
одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і строки, визначені його статутом.
2. Основними обов’язками членів виробничого кооперативу є дотримання статуту та виконання рішень органів управління кооперативу.
3. Статутом виробничого кооперативу можуть передбачатися також інші права та обов’язки членів кооперативу.
Стаття 100. Майно виробничого кооперативу
1. Майно виробничого кооперативу становить колективну власність кооперативу. Виробничий кооператив є власником будівель, споруд, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.
2. Члени кооперативу можуть передавати як пайовий внесок право користування належною їм земельною ділянкою у порядку, визначеному земельним законодавством. За земельну ділянку, передану виробничому кооперативу в користування, з кооперативу може справлятися плата у розмірах, визначених загальними зборами членів кооперативу.
3. Для здійснення господарської та іншої діяльності виробничий кооператив за рахунок власного майна формує відповідні фонди.
4. Майно виробничого кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом.
5. Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах та/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.
6. Фінансові ресурси виробничого кооперативу формуються за рахунок доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством.
Стаття 101. Управління виробничим кооперативом
1. Управління виробничим кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.
2. Вищим органом управління виробничого кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До органів управління кооперативу належать правління (голова) кооперативу та ревізійна комісія (ревізор) кооперативу.
3. Статутом виробничого кооперативу може бути передбачено спостережну раду кооперативу. Члени ревізійної комісії (ревізор) кооперативу не можуть бути членами його правління (головою кооперативу) чи спостережної ради.
Стаття 102. Загальні збори членів виробничого кооперативу
1. Загальні збори:
вносять зміни до статуту кооперативу;
обирають шляхом прямого таємного голосування голову кооперативу, членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), членів спостережної ради кооперативу;
затверджують напрями розвитку кооперативу;
заслуховують звіти органів управління кооперативу про їх діяльність;
визначають види і розміри фондів кооперативу, порядок їх формування та використання;
затверджують правила внутрішнього розпорядку кооперативного підприємства, річний звіт і баланс кооперативу, порядок формування і розподілу доходу кооперативу, рішення правління (голови) кооперативу про прийняття нових членів;
вирішують питання про входження кооперативного підприємства до об’єднань підприємств (кооперативів), участь кооперативу у заснуванні інших суб’єктів господарювання;
приймають рішення про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.
2. Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов’язані зі статутною діяльністю виробничого кооперативу.
3. Загальні збори членів кооперативу проводяться щорічно після закінчення фінансового року. Вони можуть скликатися також у будь-який час за рішенням правління (голови) кооперативу чи з ініціативи не менш як третини членів кооперативу, якщо інше не передбачено статутом.
4. Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів виробничого кооперативу. Рішення з питань, зазначених у частині першій цієї статті, приймаються більшістю голосів загальної кількості членів кооперативу.
Стаття 103. Правління виробничого кооперативу
1. Правління виробничого кооперативу створюється у кооперативі, до складу якого входить не менше десяти членів.
2. Правління кооперативу:
розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрями розвитку кооперативу;
скликає загальні збори членів кооперативу і контролює виконання прийнятих ними рішень;
вносить на затвердження загальних зборів рішення про прийняття до кооперативу нових членів та припинення членства;
забезпечує збереження майна кооперативу;
організовує проведення незалежних аудиторських перевірок діяльності кооперативу;
вирішує питання навчання членів кооперативу, співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями;
делегує виконавчому директору кооперативу право на прийняття відповідних рішень з питань компетенції правління, якщо це передбачено статутом кооперативу;
вирішує інші питання діяльності кооперативу.
3. Правління очолює голова кооперативу, який обирається загальними зборами членів виробничого кооперативу. Функції голови кооперативу і порядок його відкликання визначаються статутом кооперативу.
4. Члени правління можуть обирати зі свого складу заступника голови та секретаря правління відповідно до статуту кооперативу.
5. Члени правління кооперативу працюють переважно на громадських засадах. У статуті кооперативу може бути передбачено винагороду за роботу членів правління.
6. Періодичність проведення засідань правління кооперативу визначається статутом кооперативу. Рішення приймається більшістю голосів за наявності на засіданні не менше двох третин членів правління кооперативу.
7. У разі якщо до складу виробничого кооперативу входить менше десяти членів, функції та повноваження правління здійснюють загальні збори та голова кооперативу відповідно до статуту.
Стаття 104. Виконавчий директор виробничого кооперативу
1. Правління виробничого кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю підприємства. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу.
2. Виконавчий директор здійснює свою діяльність на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу, та виконує функції відповідно до статуту.
3. Виконавчий директор несе відповідальність за свою діяльність перед кооперативом.
4. У разі відсутності у виробничому кооперативі посади виконавчого директора роботою кооперативного підприємства керує голова кооперативу.
Стаття 105. Спостережна рада виробничого кооперативу
1. У разі якщо кількість членів виробничого кооперативу становить більш як п’ятдесят осіб, у кооперативі може утворюватися спостережна рада для контролю за діяльністю виконавчого директора кооперативного підприємства.
2. Спостережна рада обирається загальними зборами з числа членів кооперативу у складі трьох – п’яти осіб. Член спостережної ради не може бути членом правління чи ревізійної комісії.
3. Порядок обрання спостережної ради та її голови, а також порядок діяльності спостережної ради встановлюються статутом кооперативу.
Стаття 106. Ревізійна комісія (ревізор) виробничого кооперативу
1. З метою контролю за фінансово-господарською діяльністю виробничого кооперативу обирається ревізійна комісія, а в кооперативі, до складу якого входить менше десяти членів, – ревізор.
2. Ревізійна комісія (ревізор) обирається загальними зборами з числа членів кооперативу відповідно до його статуту. Членами ревізійної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління чи спостережної ради виробничого кооперативу.
3. Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним зборам членів виробничого кооперативу.
Стаття 107. Господарська діяльність виробничого кооперативу
1. Виробничий кооператив відповідно до його статуту самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування та організацію.
2. Виробничий кооператив реалізує свою продукцію, надає послуги за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавством, – за державними цінами і тарифами.
3. Відносини виробничого кооперативу з іншими підприємствами, установами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів.
4. Доход виробничого кооперативу формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманого персоналу. Доход спрямовується на сплату податків та інших обов’язкових платежів, на погашення кредитів, покриття збитків, проведення відрахувань у фонди кооперативу, кооперативні виплати, виплату часток доходу на паї тощо.
5. Кооперативні виплати – частина доходу виробничого кооперативу, що розподіляється між членами кооперативу з урахуванням їх трудової та іншої участі в діяльності кооперативу. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюються за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування його фондів. За рішенням загальних зборів членів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися у грошовій формі, товарами, цінними паперами тощо.
6. Порядок використання доходу виробничого кооперативу визначається статутом кооперативу відповідно до закону.
7. Виробничий кооператив самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність відповідно до закону. Порядок використання коштів кооперативу в іноземній валюті встановлюється законом та статутом кооперативу.
8. Майнові відносини члена виробничого кооперативу з кооперативом у разі припинення членства в кооперативі та щодо переходу паю регулюються цивільним законодавством.
Стаття 108. Майнова відповідальність виробничого кооперативу
1. Виробничий кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним йому майном. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов’язаннями кооперативу субсидіарну (додаткову) відповідальність своїм майном у розмірі, не меншому їх пайового внеску, якщо більший розмір відповідальності не передбачено законом або статутом кооперативу. Виробничий кооператив не несе відповідальності за зобов’язаннями членів кооперативу.
2. Виробничий кооператив може застрахувати своє майно і майнові права за рішенням загальних зборів членів кооперативу, якщо інший порядок не встановлено законом.
Стаття 109. Припинення виробничого кооперативу
{Назва статті 109 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від 10.10.2013}
1. Виробничий кооператив за рішенням загальних зборів членів кооперативу може бути реорганізований у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначеному статутом кооперативу відповідно до вимог цього Кодексу.
2. Виробничий кооператив ліквідується в загальному порядку ліквідації суб’єкта господарювання, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням такого:
ліквідація виробничого кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною загальними зборами членів кооперативу, а у разі його ліквідації за рішенням суду – ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до цього рішення;
розпорядження землею виробничого кооперативу, що ліквідується, здійснюється в порядку і на умовах, передбачених земельним законодавством. Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом та кредиторами, розподіляється між членами виробничого кооперативу пропорційно вартості їх паю.
Стаття 110. Інші питання діяльності виробничого кооперативу
1. Інші питання діяльності виробничого кооперативу регулюються цим Кодексом, іншими законами.
Стаття 111. Споживча кооперація. Підприємства споживчої кооперації
1. Споживча кооперація в Україні – система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об’єднань), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху.
2. Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство – самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об’єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні.
3. Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту.
4. Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об’єднуватися в спілки, інші форми об’єднання, передбачені законом, єдину спілку споживчих товариств України та мають право вільного виходу з них.
5. Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок (об’єднань) та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до установчих документів товариств, спілок (об’єднань).
Об’єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільній власності споживчих товариств, спілок (об’єднань). Їх частка у власності визначається договором.
6. Правові засади організації та діяльності споживчої кооперації визначаються законом.
7. Споживчі товариства, їх спілки (об’єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші суб’єкти господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.
8. Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об’єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об’єднань).
Стаття 112. Підприємства об’єднань громадян, релігійних організацій
1. Підприємством об’єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об’єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.
2. Право власності об’єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління в порядку, передбаченому законом та статутними документами. Право власності релігійних організацій реалізується їх органами управління відповідно до закону.
3. Засновником підприємства об’єднання громадян є відповідне об’єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об’єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств. Політичним партіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати підприємства, за винятком засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів.
4. Релігійні організації мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій.
5. Підприємство об’єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог цього Кодексу.
6. Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств об’єднання громадян, релігійної організації встановлюються законами.
Глава 11
ПРИВАТНІ ПІДПРИЄМСТВА. ІНШІ ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ
Стаття 113. Приватні підприємства
1. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи.
2. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 114. Фермерське господарство
1. Фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.
2. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).
3. Відносини, пов’язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.
{Стаття 114 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2454-IV від 03.03.2005}
{Статтю 115 виключено на підставі Закону № 3269-VI від 21.04.2011}
Стаття 116. Підприємство з іноземними інвестиціями
1. Підприємство, створене відповідно до вимог цього Кодексу, в статутному капіталі якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.
2. Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
3. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об’єкти, інвестування в які не заборонено законами України.
4. Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представництва на території України і за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав.
5. Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.
6. Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іноземними інвестиціями визначаються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування в Україні, іншими законодавчими актами.
Стаття 117. Іноземне підприємство
1. Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.
2. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.
3. Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до законодавства України.
4. Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування, іншими законами.
Глава 12
ОБ’ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ
Стаття 118. Поняття об’єднання підприємств
1. Об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
2. Об’єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об’єднання підприємств. В об’єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств, утворені на території інших держав.
3. Об’єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об’єднання.
4. Об’єднання підприємств є юридичною особою.
5. Державна реєстрація об’єднання підприємств здійснюється відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Стаття 119. Види об’єднань підприємств
1. Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.
2. Господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність.
3. Господарські об’єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.
4. Державне (комунальне) господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.
5. Державне (комунальне) господарське об’єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання.
6. Положення цієї глави застосовуються також до об’єднань інших суб’єктів господарювання – юридичних осіб або об’єднань підприємств за участі таких осіб, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 120. Організаційно-правові форми об’єднань підприємств
1. Господарські об’єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об’єднання підприємств, передбачені законом.
2. Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств – учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
3. Корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
4. Консорціум – тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
5. Концерном визнається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
6. Державні і комунальні господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).
Стаття 121. Статус підприємства – учасника об’єднання підприємств
1. Підприємства – учасники об’єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об’єднання, і на них поширюються положення цього Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.
2. Підприємство – учасник господарського об’єднання має право:
добровільно вийти з об’єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об’єднання;
бути членом інших об’єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об’єднання не встановлено інше;
одержувати від господарського об’єднання в установленому порядку інформацію, пов’язану з інтересами підприємства;
одержувати частину прибутку від діяльності господарського об’єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об’єднання відповідно до законодавства.
3. Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об’єднання, не має права без згоди об’єднання виходити з його складу, а також об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб’єктами господарювання та приймати рішення про своє припинення.
{Частина третя статті 121 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від 10.10.2013}
4. Рішення про утворення об’єднання підприємств (установчий договір) та статут об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.
Стаття 122. Управління об’єднанням підприємств
1. Господарські об’єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об’єднання.
2. Вищий орган господарського об’єднання:
затверджує статут господарського об’єднання та вносить зміни до нього;
вирішує питання про прийняття в господарське об’єднання нових учасників та виключення учасників з його складу;
утворює виконавчий орган господарського об’єднання відповідно до його статуту чи договору;
вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів господарського об’єднання.
3. Виконавчий орган господарського об’єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції.
4. Управління державним (комунальним) господарським об’єднанням здійснюють правління об’єднання і генеральний директор об’єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання. Склад правління визначається статутом об’єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об’єднанням визначається статутом об’єднання відповідно до закону.
Законом може бути передбачений інший порядок управління державним (комунальним) господарським об’єднанням в оборонно-промисловому комплексі.
{Частину четверту статті 122 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 3531-VI від 16.06.2011}
5. Здійснення управління поточною діяльністю об’єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об’єднання) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об’єднання.
6. Спори, що виникають між учасниками об’єднання, вирішуються в порядку, передбаченому статутом об’єднання, або в судовому порядку відповідно до закону.
Стаття 123. Майнові відносини в об’єднанні підприємств
1. Учасники об’єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).
2. Майно передається об’єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об’єднання. Вартість майна об’єднання відображається у його балансі.
3. Господарське об’єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарським об’єднанням підприємства діють відповідно до положень цього Кодексу, інших законів та статуту підприємства, затвердженого об’єднанням.
4. Об’єднання підприємств не відповідає за зобов’язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об’єднання.
Стаття 124. Вихід учасника з об’єднання. Припинення об’єднання підприємств
1. Підприємства – учасники об’єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов’язань та укладених договорів з іншими суб’єктами господарювання.
2. Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об’єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання.
3. Припинення об’єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об’єднання або ліквідації.
4. Реорганізація господарського об’єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників, а реорганізація державного (комунального) господарського об’єднання – за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання.
5. Ліквідація господарського об’єднання провадиться за рішенням підприємств-учасників, а ліквідація державного (комунального) об’єднання – за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання. Ліквідація об’єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом щодо ліквідації підприємства. Майно, що залишилося після ліквідації об’єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об’єднання підприємств чи договором.
{Статтю 125 виключено на підставі Закону № 2522-VI від 09.09.2010}
Стаття 126. Асоційовані підприємства. Холдингові компанії
1. Асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб’єктів господарювання – юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.
2. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.
3. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному капіталі та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.
4. Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.
{Частина четверта статті 126 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від 04.02.2005}
5. Холдингова компанія – публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).
{Частина п’ята статті 126 в редакції Закону № 3528-IV від 15.03.2006; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1617-VI від 24.07.2009}
6. Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями корпоративного підприємства.
{Частина шоста статті 126 в редакції Закону № 3528-IV від 15.03.2006}
7. Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, в тому числі Державної керуючої холдингової компанії, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації регулюються Законом України “Про холдингові компанії в Україні” та іншими нормативно-правовими актами.
{Частина сьома статті 126 в редакції Закону № 3528-IV від 15.03.2006; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4498-VI від 13.03.2012}
Стаття 127. Інші форми об’єднання інтересів підприємств
1. Законом можуть визначатися й інші форми об’єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені у статті 120 цього Кодексу.
Глава 13
ГРОМАДЯНИН ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ ІНШИХ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Стаття 128. Громадянин у сфері господарювання
1. Громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
2. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
3. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:
безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;
із залученням або без залучення найманої праці;
самостійно або спільно з іншими особами.
4. Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов’язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов’язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.
5. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.
6. Громадянин-підприємець зобов’язаний:
у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;
повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;
додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов’язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;
не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;
вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;
своєчасно надавати органам доходів і зборів декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов’язкових платежів; сплачувати податки та інші обов’язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.
{Абзац сьомий частини шостої статті 128 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2756-VI від 02.12.2010}
7. Громадянин-підприємець зобов’язаний додержуватися вимог, передбачених статтями 46 і 49 цього Кодексу, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.
Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.
Стаття 129. Особливості статусу іноземних суб’єктів господарювання
1. Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов’язки, як і громадяни України, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншими законами.
2. Іноземні юридичні особи при здійсненні господарської діяльності в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями, передбаченими цим Кодексом, іншими законами, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Стаття 130. Кредитні спілки у сфері господарювання
1. Громадяни, які постійно проживають на території України, можуть об’єднуватися у кредитні спілки.
2. Кредитною спілкою є неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об’єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг. Кредитна спілка є юридичною особою. Статусу юридичної особи вона набуває з дня її державної реєстрації.
3. Кредитна спілка діє на основі статуту, який затверджується загальними зборами членів кредитної спілки.
4. Майно кредитної спілки є її власністю і складається з фондів кредитної спілки, коштів доходу та іншого майна.
5. Кредитна спілка не може бути засновником або учасником суб’єктів підприємницької діяльності.
6. Статус, порядок організації та здійснення господарської діяльності кредитної спілки визначаються цим Кодексом, законом про кредитні спілки та іншими законами.
Стаття 131. Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання
1. Юридичні особи, незалежно від форм власності, а також повнолітні громадяни можуть утворювати благодійні організації (благодійні фонди, благодійні товариства, благодійні установи тощо).
{Частина перша статті 131 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5073-VI від 05.07.2012}
{Частину другу статті 131 виключено на підставі Закону № 5073-VI від 05.07.2012}
3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) та/або членами благодійної організації.
4. Благодійна організація діє на основі установчих документів, що затверджуються вищим органом управління благодійної організації, і є юридичною особою.
{Частина четверта статті 131 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5073-VI від 05.07.2012}
5. Благодійна організація має право здійснювати неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на виконання її цілей, визначених установчими документами. Здійснення благодійними організаціями діяльності у вигляді надання певних послуг (виконання робіт), що підлягають обов’язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законом порядку.
{Частина п’ята статті 131 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5073-VI від 05.07.2012}
6. Додаткові вимоги щодо створення, державної реєстрації, здійснення господарської діяльності та інших питань діяльності благодійних організацій встановлюються цим Кодексом, Законом України “Про благодійну діяльність та благодійні організації”, іншими законами.
{Частина шоста статті 131 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5073-VI від 05.07.2012}
7. Особливості статусу інших юридичних осіб, що здійснюють неприбуткову господарську діяльність, визначаються відповідними законами, якими регулюється порядок діяльності цих суб’єктів.
{Статтю 132 виключено на підставі Закону № 2424-IV від 04.02.2005}