1. Стаття 45
1) до пункту «а» належать:
стенози гортані, парези і паралічі гортані зі значним порушенням функції голосоутворення та дихання, тяжка форма спастичної дисфонії. Діагноз встановлюється у спеціалізованих закладах охорони здоров’я з використанням інструментальних методів обстеження.
2) до пункту «б» належать:
гнійні або поліпозні синусити, поліпози слизової оболонки носа з порушенням носового дихання, хронічні гнійні та поліпозні синусити без ускладнень, які протікають з частими (не менше 2 разів на рік) загостреннями та втратою працездатності, а також гнійні синусити з хронічним декомпенсованим тонзилітом;
парези і паралічі гортані з помірним порушенням функції голосоутворення та дихання; середня форма спастичної дисфонії. Діагноз встановлюється у спеціалізованих закладах охорони здоров’я з використанням інструментальних методів обстеження;
озена.
Під час огляду громадян та військовослужбовців, які страждають на хронічний гнійний синусит, враховуються перебіг захворювання, частота загострення та безуспішність лікування у стаціонарних умовах.
Діагноз хронічного гнійного захворювання біляносових пазух повинен бути підтверджений риноскопічними даними (гнійні виділення), рентгенографією пазух у двох проекціях, а для верхньощелепної пазухи, крім того,- діагностичною пункцією.
3) до пункту «в» належать хронічні негнійні захворювання біляносових пазух (катаральні, серозні, вазомоторні та інші негнійні форми синуситів) без ознак дистрофії тканин верхніх дихальних шляхів, без частих загострень, пов’язаних із втратою працездатності.
Викривлення носової перетинки, за умови вільного носового дихання, не є перешкодою для навчання у ВВНЗ, як і пристінне потовщення слизової оболонки верхньощелепних пазух, якщо під час діагностичної пункції не одержано гною або транссудату та збережена прохідність верхньощелепної пазухи.
Залишкові явища після операції на біляносових пазухах (лінійний рубець перехідної складки переддвер’я рота, сполучення оперованої пазухи з носовою порожниною або вуаль на рентгенограмі) не є перешкодою для військової служби, для навчання у ВВНЗ.
Під хронічним декомпенсованим тонзилітом слід розуміти одну з форм хронічного тонзиліту, яка характеризується частими загостреннями (двічі-тричі на рік), втягненням у запальний процес білямигдаликової тканини, регіонарних лімфовузлів та наявністю гнійно-казеозних пробок у лакунах мигдаликів.
Інші форми хронічного тонзиліту не дають підстав для застосування цієї статті, не перешкоджають проходженню військової служби, навчанню у ВВНЗ, військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеях.
Стійкий характер порушення барофункції вуха визначається за даними повторних інструментальних досліджень, акустичної імпедансометрії та вушної манометрії. Найбільш достовірні дані отримуються після додаткового функціонального дослідження в барокамері (рекомпресійній камері). Порушення барофункції біляносових пазух встановлюється на підставі скарг, стану носової порожнини, отоскопії, випробування у барокамері на витривалість перепадів тиску з рентгенологічним дослідженням біляносових пазух до та після випробування, даних медичної та службової характеристик.
Особам, які перенесли гострі респіраторні інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів, грип та пневмонію тяжкого ускладненого перебігу, при визначеному результаті захворювання медичний огляд проводиться за пунктом «б» цієї статті, у всіх інших випадках – на підставі статті 48.
2. Стаття 46: за цією статтею оглядаються особи із:
хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ);
бронхоектатичною хворобою;
інтерстиційними захворюваннями легень (ідіопатичний легеневий фіброз, підгострий та хронічний перебіг гіперсенситивного пневмоніту, легеневий альвеолярний протеїноз, гемосидероз, гістіоцитоз-Х тощо);
пневмоконіозами;
хворобами плеври (фіброторакс, плевральні злуки, бляшки тощо);
наслідками гострих захворювань легень із згадкою про фіброз;
синдромом альвеолярної гіповентиляції легень у хворих із ожирінням.
Ступінь придатності визначається за пунктами «а», «б», «в» або «г» в залежності від ступеня порушень функції зовнішнього дихання (ФЗД). Ступінь порушення ФЗД та інші інструментальні показники для прийняття експертного рішення визначаються поза загостренням захворювання.
Показники оцінки функції зовнішнього дихання
Показники | Норма | Ступені порушення функції зовнішнього дихання | ||
незначний | помірний | значний | ||
1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
Клінічні | Задишка при раніше звичних фізичних навантаженнях та під час загострень | Задишка при виконанні незначних фізичних навантажень, повторні загострення, що погіршують якість життя хворого | Задишка в стані спокою, ознаки хронічної правошлуночкової недостатності | |
Інструментальні | ||||
Ра О2, мм рт.ст. | < 60 | |||
Ра СО2, мм рт.ст. | >45 | |||
Sа О2, % | < 90 | |||
ФЗД | ||||
Життєва ємність легень (ЖЄЛ) у відсотках належної величини | > 85 | 84-70 | 69-50 | < 50 |
Максимальна вентиляція легень (МВЛ) у відсотках належної величини | > 75 | 74-55 | 54-35 | < 35 |
Обсяг форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1) у відсотках належної величини | > 80 | 79-50 | 49-30 | < 30 |
Оцінка функціонального стану апарату зовнішнього дихання проводиться поза загостренням захворювань за допомогою спірометрії.
Під час оцінки ФЗД у разі ХОЗЛ слід орієнтуватись передусім на показник ОФВ1. Також для цих захворювань характерне співвідношення ОФВ1/ФЖЄЛ менше 70 %. Діагноз ХОЗЛ (хронічного бронхіту чи емфіземи легень) для молодих людей віком до 30 років є винятком. У таких хворих перш за все при обстеженні необхідно виключити інші найчастіші причини хронічного кашлю: бронхіальну астму, гастроезофагеальний рефлюкс або захворювання верхніх дихальних шляхів тощо. Якщо все-таки в молодих людей буде наявний симптомокомплекс ХОЗЛ (клініко-функціональна картина незворотної бронхообструкції), обов’язковим є виключення вроджених його причин, таких, як дефіцит альфа 1-антитрипсину, муковісцидоз чи вроджені вади розвитку легень.
При оцінці ФЗД при бронхоектатичній хворобі, інтерстиційних захворюваннях легень, пневмоконіозах, хворобах плеври, наслідках гострих захворювань легень із згадкою про фіброз, синдромі альвеолярної гіповентиляції легень слід орієнтуватись у першу чергу на показники ЖЄЛ, PaO2, SaO2.
3. Стаття 47: для бронхіальної астми характерна гіперреактивність бронхів, що проявляється рецидивними симптомами свистячого дихання, нападами ядухи, скутості в грудній клітці, кашлем, особливо вночі та вранці. При бронхіальній астмі бронхообструкція варіабельна, зменшується спонтанно або під впливом лікування. Діагноз бронхіальної астми, крім анамнезу та клінічної картини, повинен бути підтверджений дослідженням ФЗД з медикаментозними пробами (проба з бронхолітиком або провокаційна проба з бета-блокатором, фізичним навантаженням, гіпертонічним розчином NaCl).
Вірогідним інструментальним підтвердженням діагнозу вважається:
приріст після проби з бронхолітиком (або зменшення у разі провокаційної проби) показника ОФВ1 (≥ 12 % та 200 мл) або пікової обсягової швидкості видиху (ПОШвид) (≥ 20 % або 60 л/хв);
надмірні коливання легеневої функції між візитами ОФВ1 ≥ 12 % та 200 мл або ПОШвид ≥ 20 % або 60 л/хв;
приріст показника ОФВ1 ≥ 12 % та 200 мл або ПОШвид ≥ 20 % після курсу терапії ІГКС протягом 4 тижнів (в період поза респіраторної інфекції).
Метою лікування бронхіальної астми є досягнення за допомогою протиастматичної терапії контролю над симптомами захворювання. Після призначення стартової базисної терапії оцінка контролю над симптомами проводиться не раніше ніж через 2-3 місяці від початку лікування.
Недостатній контроль над бронхіальною астмою характеризується наявністю денних симптомів БА більше 2 разів на добу, нічними пробудженнями через напади ядухи, потреба у бета-агоністах короткої дії більше 2 разів на тиждень, обмеження активності через симптоми бронхіальної астми на тлі прийому базисної терапії.
У разі відсутності контролю чи частковому контролі над симптомами БА проводиться розширення терапії до тих пір поки не буде досягнуто повний контроль над симптомами (кроки 1-5 у схемі лікування БА).
Ступінь придатності осіб з бронхіальною астмою проводиться за пунктами «а», «б» та «в» в залежності від досягнення контролю над симптомами на тлі призначеної базисної терапії.
1) до пункту «а» належить персистуюча бронхіальна астма контроль над якою неможливо досягти на 4-5 кроці терапії (високі дози ІГКС в комбінації з бета-агоністами тривалої дії, холінолітиками тривалої дії).
Обов’язковим інструментальним підтвердженням відсутності контролю є збереження низьких показників ОФВ1 ≤ 60 % та збереження гіперреактивності бронхів (приріст ОФВ1 ≥ 12 % або 200 мл) при спірометрії.
Необхідно диференційовано підходити до хворих, які, крім БА, мають інші захворювання, що супроводжуються зниженням показника ОФВ1 (ХОЗЛ, ХСН, синдром альвеолярної гіповентиляції легень тощо).
Важливо проводити диференційну діагностику БА та ХОЗЛ, спираючись на наявну клінічну картину (вік, фактори ризику, сімейний анамнез, супутні захворювання) та показники спірометрії. Можлива наявність у хворого одночасно БА та ХОЗЛ. Достовірним критерієм наявності БА у хворого на ХОЗЛ є високі показники зворотності та варіабельності бронхіальної обструкції (приріст ОФВ1 ≥ 400 мл) при постбронходилятаційному співвідношенні ОФВ1/ФЖЄЛ < 0,7.2) до пункту «б» належить персистуюча бронхіальна астма, щодо якої вдалося досягти часткового контролю над симптомами на 4-5 кроці терапії.Обов’язковим інструментальним підтвердженням часткового контролю є показників ОФВ1 від 61 % до 79 % та збереження гіперреактивності бронхів (приріст ОФВ1 ≥ 12 % або 200 мл) при спірометрії.3) до пункту «в» відносять персистуючу бронхіальну астму, щодо якої за допомогою терапії вдалося досягти повного контролю над симптомами.Спірометричним критерієм повного контролю є показник ОФВ1 ≥ 80 % та відсутність гіперреактивності бронхів.4) до пункту «г» відносять інтермітуючу бронхіальну астму, якій характерні непостійні епізодичні короткотривалі денні симптоми. Хворий не потребує призначення контролюючої терапії.Якщо бронхоспастичний синдром є ускладненням інших захворювань, то ступінь придатності до військової служби визначається залежно від перебігу основного захворювання за відповідними статтями розкладу хвороб.4. Стаття 48: рішення про потребу військовослужбовця у відпустці для лікування у зв’язку з хворобою та вирішення питання про надання відстрочки призовнику приймається лише за умови ускладненого перебігу гострих респіраторних інфекцій верхніх та нижніх дихальних шляхів, грипу, пневмонії тощо (деструкція, пара- та метапневмонічний ексудативний плеврит, емпієма плеври, ателектаз, інфекційно-токсичний шок, інфекційний міокардит, тривала нефропатія (понад тиждень), токсичний гепатит, виражена асенізація тощо). Щодо реконвалесцентів після неускладненого перебігу пневмонії (графи I-III Розкладу хвороб), загострення хронічних захворювань (графи II-III Розкладу хвороб) - тяжкого загострення бронхіальної астми (астматичного статусу), загострення ХОЗЛ, що потребувало тривалої оксигенації, приймається постанова про потребу у звільненні від виконання службових обов’язків.За цією самою статтею оглядаються громадяни та військовослужбовці після хірургічного втручання на органах грудної клітки з приводу захворювань за умови неповного функціонального відновлення організму після закінчення стаціонарного лікування.