Розділ II | Кодекс адміністративного судочинства України < Мобільна програма Патруль

Глава 1

АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ І ПІДСУДНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ

Стаття 17. Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ

{Назва статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

1. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

{Частина перша статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1901-VI від 16.02.2010; в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

2. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

{Частину другу статті 17 доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 1170-VII від 27.03.2014}

8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України “Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони”, за виключенням спорів, пов’язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

{Частину другу статті 17 доповнено пунктом 8 згідно із Законом № 1356-VIII від 12.05.2016}

{Частина статті 17 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

3. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

{Офіційне тлумачення положення пункту 2 частини третьої статті 17 див. в Рішенні Конституційного Суду № 19-рп/2011 від 14.12.2011}

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

{Пункт 5 частини третьої статті 17 виключено на підставі Закону № 5518-VI від 06.12.2012}

{Частина третя статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

Стаття 18. Предметна підсудність адміністративних справ

1. Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;

{Пункт 3 частини першої статті 18 виключено на підставі Закону № 1691-VI від 18.02.2010 – зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 19-рп/2010 від 09.09.2010}

4) усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

{Частину першу статті 18 доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010 – зміни щодо передачі до юрисдикції адміністративних судів та вилучення із цивільної юрисдикції спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них вводяться в дію одночасно з набранням чинності Законом України від 2 грудня 2010 року № 2748-VI “Про внесення змін до розділу XII “Прикінцеві положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами” з урахуванням положень, зазначених в абзацах 3-8 пункту 1 Закону № 2748-VI від 02.12.2010}

5) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої цієї статті;

{Частину першу статті 18 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 4054-VI від 17.11.2011}

6) адміністративні справи щодо:

примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства;

примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;

затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземців та осіб без громадянства, які підлягають примусовому видворенню за межі України;

продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземців та осіб без громадянства, які підлягають примусовому видворенню за межі України;

затримання іноземців та осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні;

{Частину першу статті 18 доповнено пунктом 6 згідно із Законом № 5453-VI від 16.10.2012; в редакції Законів № 991-VIII від 04.02.2016, № 1379-VIII від 19.05.2016}

7) адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця щодо виконання рішень органів (посадових осіб), крім судових рішень.

{Частину першу статті 18 доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 1404-VIII від 02.06.2016}

2. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи:

1) однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам;

2) про застосування у випадках, передбачених законом, заходів реагування щодо державного нагляду (контролю), дозвільної системи у сфері господарської діяльності, якщо вони можуть бути застосовані виключно за судовим рішенням;

{Пункт 2 частини другої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1193-VII від 09.04.2014}

{Пункт 3 частини другої статті 18 виключено на підставі Закону № 1727-VIII від 03.11.2016}

{Частина друга статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законами № 808-VI від 25.12.2008, № 2181-VI від 13.05.2010, № 2453-VI від 07.07.2010 – зміни щодо передачі до юрисдикції адміністративних судів та вилучення із цивільної юрисдикції спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них вводяться в дію одночасно з набранням чинності Законом України від 2 грудня 2010 року № 2748-VI “Про внесення змін до розділу XII “Прикінцеві положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами” з урахуванням положень, зазначених в абзацах 3-8 пункту 1 Закону № 2748-VI від 02.12.2010; в редакції Закону № 5404-VI від 02.10.2012}

3. Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

4. Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

{Частина четверта статті 18 в редакції Законів № 1616-VI від 21.08.2009, № 2181-VI від 13.05.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010 – зміни щодо передачі до юрисдикції адміністративних судів та вилучення із цивільної юрисдикції спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них вводяться в дію одночасно з набранням чинності Законом України від 2 грудня 2010 року № 2748-VI “Про внесення змін до розділу XII “Прикінцеві положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами” з урахуванням положень, зазначених в абзацах 3-8 пункту 1 Закону № 2748-VI від 02.12.2010}

{Положення частини четвертої статті 18 стосовно підсудності Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції справ про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності, а також справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 16-рп/2012 від 29.08.2012}

5. У разі невизначеності цим Кодексом предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Стаття 19. Територіальна підсудність адміністративних справ

1. Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

{Частина перша статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

2. Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об’єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

{Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2181-VI від 13.05.2010; в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

3. Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, передбачених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель, адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, його посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

{Частина третя статті 19 в редакції Закону № 2181-VI від 13.05.2010; із змінами, внесеними згідно з Законом № 3156-VI від 17.03.2011}

4. Адміністративні справи з приводу оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, прийнятих на контрольних пунктах в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію, їхніх дій або бездіяльності вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідного контрольного пункту.

{Кодекс доповнено новою частиною згідно із Законом № 1207-VII від 15.04.2014}

5. У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Стаття 20. Інстанційна підсудність адміністративних справ

1. Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції.

2. Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

3. Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку, визначеному частиною шостою статті 177 цього Кодексу, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення Київського апеляційного адміністративного суду.

{Частина третя статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

4. Верховний Суд України у випадках, установлених цим Кодексом, переглядає судові рішення адміністративних судів після їх перегляду в касаційному порядку.

{Частина четверта статті 20 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

Стаття 21. Підсудність кількох пов’язаних між собою вимог

1. Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов’язані між собою.

Якщо справа щодо пов’язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один з цих судів за вибором позивача.

Якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) – місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд.

Якщо справа щодо однієї з вимог підсудна Київському апеляційному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) – іншому адміністративному суду, таку справу розглядає Київський апеляційний адміністративний суд.

{Частина перша статті 21 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

2. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

3. Не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 22. Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого

1. Суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо:

1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване у встановленому законом порядку, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування);

{Пункт 1 частини першої статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

2) відкрито провадження у справі, яка предметно підсудна іншому суду;

{Пункт 2 частини першої статті 22 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

3) після відкриття провадження у справі з’ясувалося, що справа територіально підсудна іншому суду;

{Пункт 3 частини першої статті 22 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

4) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

5) ліквідовано адміністративний суд, який розглядав справу;

6) однією із сторін у справі є суд, в якому розглядається справа, або суддя цього суду.

{Частину першу статті 22 доповнено пунктом 6 згідно із Законом № 4054-VI від 17.11.2011}

{Положення частини першої статті 22, які регулюють строки подання відповідачем клопотання про передачу справи з одного адміністративного суду до іншого, встановлюють порядок подання клопотання про колегіальний розгляд справи, а також регламентують строки подання заяви про відвід (самовідвід) судді, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача, визнано конституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2011 від 13.12.2011}

2. Суд передає адміністративну справу на розгляд іншому адміністративному суду, що найбільш територіально наближений до цього суду, у випадку, передбаченому пунктами 4 і 6 частини першої цієї статті.

У разі ліквідації адміністративного суду справи, що знаходилися у його провадженні, невідкладно передаються до суду, до підсудності якого віднесено розгляд таких справ.

{Статтю 22 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010; в редакції Закону № 4054-VI від 17.11.2011}

3. Підсудність справ, у яких стороною є Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України або суддя одного з цих судів, встановлюється за загальними правилами підсудності.

{Статтю 22 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

4. Питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, передбаченого пунктом 5 частини першої цієї статті, розглядається судом у порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

{Частина четверта статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4054-VI від 17.11.2011}

5. Питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, передбаченого пунктом 5 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено. Ухвала про відмову в передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого, постановлена у судовому засіданні, не викладається окремим документом і оскарженню не підлягає. Заперечення проти цього може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

{Частина п’ята статті 22 в редакції Законів № 2453-VI від 07.07.2010, № 4054-VI від 17.11.2011}

6. Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого, а в разі подання апеляційної скарги – після залишення її без задоволення.

{Частина шоста статті 22 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

7. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, розглядається адміністративним судом, до якого вона надіслана.

8. Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.
Глава 2

СКЛАД СУДУ. ВІДВОДИ

Стаття 23. Здійснення адміністративного судочинства суддею одноособово

1. Усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

2. Суддя для розгляду конкретної справи визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу.

{Статтю 23 доповнено частиною другою згідно із Законом № 1475-VI від 05.06.2009}

Стаття 24. Здійснення адміністративного судочинства колегією суддів

1. Адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

{Частина перша статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2181-VI від 13.05.2010}

2. Адміністративні справи розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді та у місцевому загальному суді як адміністративному суді колегією у складі трьох суддів також з ініціативи судді в разі їх особливої складності.

{Частина друга статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1475-VI від 05.06.2009, № 2453-VI від 07.07.2010; в редакції Закону № 4054-VI від 17.11.2011}

{Положення частини другої статті 24, які регулюють строки подання відповідачем клопотання про передачу справи з одного адміністративного суду до іншого, встановлюють порядок подання клопотання про колегіальний розгляд справи, а також регламентують строки подання заяви про відвід (самовідвід) судді, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача, визнано конституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2011 від 13.12.2011}

3. Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів.

4. Перегляд судових рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється колегією у складі не менше трьох суддів.

{Частина четверта статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4054-VI від 17.11.2011}

5. Адміністративні справи, підсудні Київському апеляційному адміністративному суду як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі трьох суддів.

{Статтю 24 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

6. Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше п’яти суддів.

7. Питання про допуск адміністративної справи до провадження Верховного Суду України вирішується у Вищому адміністративному суді України колегією у складі п’яти суддів.

{Статтю 24 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4054-VI від 17.11.2011}

8. Перегляд судових рішень в адміністративних справах у Верховному Суді України здійснюється колегіально.

{Частина статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2953-IV від 06.10.2005; в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

{Частину дев’яту статті 24 виключено на підставі Закону № 4054-VI від 17.11.2011}

Стаття 25. Порядок вирішення питань колегією суддів

1. Усі питання, що виникають при судовому розгляді адміністративної справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів.

2. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім.

3. Суддя, не згідний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

Стаття 26. Незмінність складу суду

1. Склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції незмінний, крім випадків, встановлених законом.

{Частина перша статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1475-VI від 05.06.2009}

2. У разі неможливості продовження розгляду адміністративної справи одним із суддів до розгляду залучається інший суддя, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу. Якщо нового суддю залучено під час судового розгляду, судовий розгляд адміністративної справи починається спочатку.

{Частина друга статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1475-VI від 05.06.2009}

Стаття 27. Підстави для відводу (самовідводу) судді

1. Суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться:

1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов’язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу.

{Частину першу Статтю 27 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 1475-VI від 05.06.2009}

2. Суддя відводиться також за наявності обставин, встановлених статтею 28 цього Кодексу.

3. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім’ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Стаття 28. Недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи

1. Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередньої постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.

2. Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах першої і касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду апеляційної інстанції.

3. Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в судах першої і апеляційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду касаційної інстанції.

4. Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи Верховним Судом України, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій.

5. Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у цій адміністративній справі.

{Статтю 28 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 4176-VI від 20.12.2011}

{Текст статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

Стаття 29. Підстави для відводу (самовідводу) секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача

1. Секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі в адміністративному процесі та відводяться за підставами, встановленими у частині першій статті 27 цього Кодексу.

2. Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участі в адміністративному процесі, якщо:

1) він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі;

2) проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи;

3) з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.

3. Участь секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача в судовому засіданні при попередньому розгляді даної справи відповідно як секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача не є підставою для їхнього відводу (самовідводу).

Стаття 30. Заява про відвід (самовідвід)

1. За наявності підстав, зазначених у статтях 27-29 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов’язані заявити самовідвід.

2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у справі.

3. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивований і заявлений до початку судового розгляду адміністративної справи по суті у письмовій формі з обґрунтуванням підстав для відводу. Заявляти самовідвід після цього дозволяється лише у разі, якщо про підставу самовідводу стало відомо після початку судового розгляду.

Суд ухвалою, без виходу до нарадчої кімнати, залишає заяву про відвід, яка повторно подана з тих самих підстав, без розгляду.

{Частина третя статті 30 в редакції Законів № 2453-VI від 07.07.2010, № 4054-VI від 17.11.2011}

{Положення частини третьої статті 30, які регулюють строки подання відповідачем клопотання про передачу справи з одного адміністративного суду до іншого, встановлюють порядок подання клопотання про колегіальний розгляд справи, а також регламентують строки подання заяви про відвід (самовідвід) судді, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача, визнано конституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2011 від 13.12.2011}

Стаття 31. Порядок вирішення питання про відвід (самовідвід)

1. У разі заявлення відводу (самовідводу) суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

2. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

3. Ухвала за наслідками розгляду питання про відвід (самовідвід) окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.

Стаття 32. Наслідки відводу (самовідводу) судді

1. У разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу.

{Частина перша статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1475-VI від 05.06.2009}

2. У разі задоволення відводу (самовідводу) комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу.

{Частина друга статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1475-VI від 05.06.2009}

3. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду, суд вирішує питання про передачу справи до іншого адміністративного суду в порядку, встановленому статтею 22 цього Кодексу.
Глава 3

СУДОВІ ВИКЛИКИ І ПОВІДОМЛЕННЯ

Стаття 33. Повістки

1. Судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями.

2. Повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення – особам, які беруть участь у справі, з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов’язковою.

3. Судовий виклик або судове повідомлення осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур’єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки, складеного відповідно до статті 34 цього Кодексу факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефонограмою, опублікування у друкованому засобі масової інформації.

Повідомлення шляхом надсилання тексту повістки здійснюється за тими самими правилами, що і повідомлення шляхом надсилання повістки, крім випадків, установлених цим Кодексом.

{Частина третя статті 33 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010 – зміни щодо направлення текстів повісток електронною поштою, факсом (телефаксом) які вводяться в дію з дня повідомлення Державною судовою адміністрацією України в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр” про початок функціонування Єдиної бази даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень}

{Положення частини третьої статті 33 щодо зміни порядку виклику та повідомлення осіб, які беруть участь у справах, про судовий розгляд позовів і скарг без їх присутності у судових засіданнях, визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2011 від 13.12.2011}

4. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються:

юридичним особам та фізичним особам – підприємцям – за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;

фізичним особам, які не мають статусу підприємців, – за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

{Статтю 33 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010 – зміни щодо направлення текстів повісток електронною поштою, факсом (телефаксом) які вводяться в дію з дня повідомлення Державною судовою адміністрацією України в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр” про початок функціонування Єдиної бази даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень}

{Положення частини четвертої статті 33 щодо зміни порядку виклику та повідомлення осіб, які беруть участь у справах, про судовий розгляд позовів і скарг без їх присутності у судових засіданнях, визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2011 від 13.12.2011}

5. Якщо фізична особа, яка бере участь у справі, діє через представника і суд не вважає її особисту участь обов’язковою, він може направити повістку лише представникові.

Стаття 34. Зміст повістки

1. У повістці про виклик зазначаються:

1) найменування та адреса адміністративного суду;

2) ім’я фізичної особи, яку викликають до суду, або найменування органу, підприємства, установи, організації, представник яких викликається;

3) дата, час і місце судового засідання;

4) назва і номер адміністративної справи;

5) в якому процесуальному статусі викликається ця особа (як позивач, відповідач, свідок тощо);

6) у разі необхідності – пропозиція особі, яка бере участь у справі, подати всі раніше не подані докази;

7) обов’язок адресата повідомити про наявність поважних причин неможливості прибути до суду;

8) роз’яснення наслідків неприбуття до суду;

9) обов’язок особи, яка одержала повістку у зв’язку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату.

2. У повістці-повідомленні зазначаються:

1) найменування та адреса адміністративного суду;

2) ім’я особи або найменування органу, підприємства, установи, організації, яким адресується повістка;

3) дата, час і місце судового засідання або проведення окремої процесуальної дії;

4) назва і номер адміністративної справи;

5) в якому процесуальному статусі має право взяти участь ця особа (як позивач, відповідач, свідок тощо) в адміністративному процесі;

6) обов’язок особи, яка одержала повістку у зв’язку з відсутністю адресата, негайно повідомити про неї адресата.

3. Якщо разом з повісткою надсилаються копії документів, у повістці вказується їх перелік і роз’яснюється право подати заперечення та докази на їх підтвердження.

Стаття 35. Вручення повістки

1. Повістка вручається під розписку. Повістка може бути вручена безпосередньо в суді. Суд може за згодою особи, яка бере участь у справі, видати їй повістку для вручення іншій особі, яка викликається до суду.

2. Особа, яка вручає повістку, зобов’язана повернути до адміністративного суду розписку адресата про одержання повістки, яка приєднується до справи.

3. Повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за три дні до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду.

{Частина третя статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4054-VI від 17.11.2011}

4. Вважається, що повістку вручено також у разі одержання її під розписку будь-яким повнолітнім членом сім’ї адресата, який проживає разом з ним. Особа, яка одержала повістку, зобов’язана негайно повідомити про неї адресата.

5. У разі тимчасової відсутності адресата особа, яка повинна вручити повістку, відмічає у повістці відомості про те, куди вибув адресат та коли передбачається його повернення за наявності таких даних.

6. Якщо особа, яка бере участь у справі, перебуває під вартою або відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку цієї особи до суду.

7. Особам, які проживають за межами України, повістки вручаються в порядку, встановленому міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, у разі відсутності таких – у порядку, встановленому статтею 115-5 цього Кодексу.

{Частина сьома статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1837-VI від 21.01.2010}

8. Вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.

9. Вважається, що повістку вручено посадовій чи службовій особі, яка є учасником адміністративного процесу, якщо її доставлено за адресою місця служби цієї особи в порядку, встановленому частиною восьмою цієї статті.

10. Вручення повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається також врученням повістки і цій особі.

11. Розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

{Частина одинадцята статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

{Положення частини одинадцятої статті 35 щодо зміни порядку виклику та повідомлення осіб, які беруть участь у справах, про судовий розгляд позовів і скарг без їх присутності у судових засіданнях, визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2011 від 13.12.2011}

Стаття 36. Час вручення повістки

1. Часом вручення повістки вважається день заповнення розписки адресатом, його представником, повнолітнім членом сім’ї адресата, який проживає разом з ним, службовою особою органу, підприємства, установи, організації.

Стаття 37. Наслідки відмови від одержання повістки

1. У разі відмови адресата від одержання повістки особа, яка її доставляє, робить відповідну відмітку на повістці, засвідчує її власним підписом і негайно повертає до адміністративного суду. Особа, яка відмовилася одержати повістку, вважається такою, що її повідомлено про дату, час і місце судового засідання.

Стаття 38. Виклик шляхом надсилання тексту повістки електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою

1. Суб’єкту владних повноважень текст повістки надсилається електронною поштою (факсимільним повідомленням) на адресу електронної пошти або на номер факсу (телефаксу), які містяться у Єдиній базі даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень. Суб’єкт владних повноважень повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду і приєднується секретарем судового засідання до справи. Таке підтвердження є достатнім доказом належності повідомлення суб’єкта владних повноважень про дату, час і місце судового розгляду. Якщо протягом двох робочих днів з дня направлення тексту повістки підтвердження від суб’єкта владних повноважень не надійшло, секретар судового засідання складає про це довідку, що приєднується до справи і є достатнім доказом належності повідомлення суб’єкта владних повноважень про дату, час і місце судового розгляду.

Одночасно з надсиланням тексту повістки суд, у разі якщо справа розглядається за місцезнаходженням суб’єкта владних повноважень, повідомляє суб’єкта владних повноважень про наявні у нього матеріали, які підлягають врученню йому як стороні, та про можливість їх отримання лише безпосередньо у суді.

2. Порядок частини першої цієї статті може бути застосовано також щодо особи, яка бере участь у справі, незалежно від того, чи є вона суб’єктом владних повноважень, у разі, якщо вона зазначила адресу своєї електронної пошти (номер факсу, телефаксу) і не висловила заперечень проти її використання для одержання текстів судових рішень та інших документів.

{Стаття 38 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010 – зміни щодо направлення текстів повісток електронною поштою, факсом (телефаксом) які вводяться в дію з дня повідомлення Державною судовою адміністрацією України в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр” про початок функціонування Єдиної бази даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень}

{Положення статті 38 щодо зміни порядку виклику та повідомлення осіб, які беруть участь у справах, про судовий розгляд позовів і скарг без їх присутності у судових засіданнях, визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2011 від 13.12.2011}

Стаття 39. Виклик відповідача, третіх осіб, свідків, місце проживання (перебування) яких невідоме

{Назва статті 39 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

1. Якщо зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача, третіх осіб, свідків невідоме, суд може здійснити їх виклик через засоби масової інформації за останнім відомим місцем їхнього проживання (перебування) на території України.

{Частина перша статті 39 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

2. Виклик публікується в друкованому засобі масової інформації не пізніше ніж за сім днів до дати призначеного судового розгляду справи.

3. Друкований засіб масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 40. Обов’язок повідомити про зміну адреси та причини неприбуття в судове засідання

1. Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається їм за останньою адресою і вважається врученою.

2. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не можуть з поважних причин прибути до суду, зобов’язані завчасно повідомити про це суд.
Глава 4

ФІКСУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

Стаття 41. Фіксування судового засідання технічними засобами

1. Суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

{Частина перша статті 41 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

{Щодо визнання конституційними положень частини першої статті 41, якими передбачено випадки, коли повне фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється, див. Рішення Конституційного Суду № 16-рп/2011 від 08.12.2011}

2. Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду.

3. Носій інформації, на який здійснювався технічний запис судового засідання (касета, дискета, компакт-диск тощо), є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи.

Стаття 42. Ведення журналу судового засідання

1. Одночасно із технічним записом судового засідання секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання.

2. У журналі судового засідання зазначаються такі відомості:

1) рік, місяць, число і місце судового засідання;

2) найменування адміністративного суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді (суддів), секретаря судового засідання;

3) справа, що розглядається, ім’я (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

4) номер носія інформації;

5) порядковий номер вчинення процесуальної дії;

6) назва процесуальної дії;

7) час вчинення процесуальної дії;

8) інші відомості, встановлені цим Кодексом.

3. Журнал судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно після судового засідання і приєднується до справи.

Стаття 43. Зауваження щодо технічного запису і журналу судового засідання

1. Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися із технічним записом і журналом судового засідання та протягом семи днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо їхньої неповноти або неправильності.

2. Головуючий розглядає зауваження щодо технічного запису і журналу судового засідання, про що постановляє відповідну ухвалу.

3. У разі пропущення строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає їх без розгляду.

4. Зауваження щодо технічного запису і журналу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше п’яти днів з дня їх подання.

Стаття 44. Відтворення та роздрукування технічного запису судового засідання

1. Повне чи часткове відтворення технічного запису судового засідання здійснюється на вимогу особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду.

2. На клопотання особи, яка бере участь у справі, за розпорядженням головуючого може бути здійснено повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання. Особа, яка бере участь у справі, має право отримати копію інформації з носія, на який здійснювався технічний запис судового засідання.

3. Розмір судового збору за роздрукування та видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання встановлюється законом.

{Частина третя статті 44 в редакції Закону № 3674-VI від 08.07.2011}

Стаття 45. Складення протоколу

1. Про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення секретарем судового засідання складається протокол.

2. Під час вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення та при складенні протоколу можуть застосовуватися технічні засоби.

3. Протокол після його складення та ознайомлення з ним усіх присутніх осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів підписується секретарем судового засідання і суддею. Присутні особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть подати свої зауваження, які додаються до протоколу.

4. Протокол, складений при виконанні судового доручення, разом із необхідними додатками невідкладно надсилається до суду, який розглядає справу.

5. Протокол приєднується до адміністративної справи.

Стаття 46. Зміст протоколу

1. Протокол про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судових засідань або під час виконання судового доручення повинен містити:

1) найменування адміністративного суду, який вчиняє окрему процесуальну дію, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання;

2) номер адміністративної справи;

3) рік, місяць, число і місце вчинення процесуальної дії;

4) час початку процесуальної дії;

5) відомості про прибуття осіб, які беруть участь у справі, експертів, спеціалістів, перекладачів, свідків;

6) відомості про роз’яснення особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам їхніх процесуальних прав та обов’язків;

7) опис ходу проведення окремої процесуальної дії, у тому числі відомості про заявлені клопотання та ухвали суду; основний зміст пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, усні роз’яснення експертами своїх висновків і відповідей на поставлені їм додаткові питання; консультації спеціалістів;

8) відомості про докази, які додаються до справи, а якщо докази не додаються до справи – номер, дату та зміст письмових доказів, опис інших доказів;

9) час закінчення процесуальної дії;

10) інші відомості, встановлені цим Кодексом.

Стаття 46-1. Зауваження до протоколу

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколом окремої процесуальної дії і протягом трьох днів після підписання протоколу подавати свої письмові зауваження з приводу допущених у протоколі неточностей або неповноти змісту.

2. Суд розглядає зауваження щодо протоколу і в разі згоди із зауваженнями посвідчує їх правильність.

3. У разі незгоди суду з поданими зауваженнями вони розглядаються в судовому засіданні судом, який ухвалив рішення, з повідомленням осіб, які брали участь у справі, про час і місце проведення судового засідання. Розглянувши зауваження, суд постановляє ухвалу, якою посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх.

4. Зауваження до протоколу приєднуються до справи.

{Главу 4 розділу II доповнено статтею 46-1 згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}
Глава 5

УЧАСНИКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

§ 1. Особи, які беруть участь у справі

Стаття 47. Склад осіб, які беруть участь у справі

1. Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Стаття 48. Адміністративна процесуальна правосуб’єктність

1. Здатність мати процесуальні права та обов’язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

2. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

3. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Стаття 49. Права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі

1. Особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов’язки.

2. Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право:

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом, журналом судового засідання, протоколом про вчинення окремої процесуальної дії і подавати письмові зауваження до них;

{Пункт 8 частини третьої статті 49 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

4. Особи, які беруть участь у справі, можуть за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

Стаття 50. Сторони

1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних повноважень.

3. Відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Стаття 51. Права та обов’язки сторін

1. Крім прав та обов’язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

{Частина перша статті 51 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

2. Крім прав та обов’язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову.

3. Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.

4. Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

Стаття 52. Заміна неналежної сторони

1. Суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

2. Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу.

3. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

4. Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Стаття 53. Треті особи

1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред’явивши адміністративний позов до сторін. Задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку.

2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов’язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов’язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Національне агентство з питань запобігання корупції може бути залучено як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв’язку з повідомленням ним або членом його сім’ї про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою.

{Частину другу статті 53 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1700-VII від 14.10.2014}

{Частина друга статті 53 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4176-VI від 20.12.2011}

3. Питання про вступ до участі у справі третіх осіб вирішується ухвалою. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

{Статтю 53 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

Стаття 54. Права та обов’язки третіх осіб

1. Крім прав та обов’язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають права позивача.

2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, мають права та обов’язки, визначені у статті 49 цього Кодексу.

Стаття 55. Процесуальне правонаступництво

1. У разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов’язкові для особи, яку він замінив.

Стаття 56. Представники

1. Сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.

2. Представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 48 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

3. Представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону.

4. Права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники – батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.

5. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники – батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

6. Суд з метою захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, та які беруть участь у справі, може залучити до участі у справі їхніх законних представників.

7. Законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

8. Як законні представники діють також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

9. У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження в справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника.

Стаття 57. Особи, які не можуть бути представниками

1. Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок.

2. Судді, прокурори, слідчі, працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи.

{Частина друга статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013}

Стаття 58. Документи, що підтверджують повноваження представників

1. Повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору, на здійснення представництва в суді повинні бути підтверджені довіреністю. Оригінали довіреностей або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи.

{Частина перша статті 58 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

2. Повноваження законних представників підтверджуються документами, які стверджують займану ними посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють. Засвідчені підписом судді копії цих документів приєднуються до справи.

3. Довіреності від імені осіб приватного права видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те особи. Довіреності від імені особи публічного права видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те особи і засвідчуються печаткою такої особи публічного права (за наявності).

{Частина третя статті 58 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1206-VII від 15.04.2014; в редакції Закону № 1982-VIII від 23.03.2017}

4. Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді посвідчується нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності.

{Частина четверта статті 58 в редакції Закону № 4054-VI від 17.11.2011}

5. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов’язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін.

{Частина п’ята статті 58 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2453-VI від 07.07.2010, № 5076-VI від 05.07.2012}

6. Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 59. Повноваження представника в суді

1. Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, щодо ведення справи є обов’язковими для нього.

2. Представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має право повністю або частково відмовитися від адміністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити адміністративний позов, досягнути примирення, передати повноваження представника іншій особі (передоручення), оскаржити судове рішення, якщо право на вчинення кожної із цих дій спеціально обумовлене у виданій йому довіреності.

3. Повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі, якщо інший строк не зазначено у довіреності.

4. Представник може відмовитися від наданих йому повноважень, про що повідомляє особу, яка його ними наділила, та суд. При цьому він не може брати участь у цій справі як представник іншої сторони.

5. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від наданих йому повноважень визначаються статтями 248-250 Цивільного кодексу України.

6. Законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов’язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах.

7. Якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд може залучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Стаття 60. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

1. У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати адміністративному суду докази, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до адміністративного суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів.

З метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може особисто або через свого представника звертатися до адміністративного суду з адміністративним позовом (заявою), брати участь у розгляді справ за його адміністративним позовом (заявою), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за адміністративними позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом (заявою) іншої особи. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повинен обґрунтувати адміністративному суду неможливість особи самостійно здійснювати захист своїх інтересів. Невиконання Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини вимог щодо надання зазначеного обґрунтування має наслідком застосування положень, передбачених статтею 108 цього Кодексу.

{Частину першу статті 60 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1697-VII від 14.10.2014}

{Частина перша статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4176-VI від 20.12.2011, № 1697-VII від 14.10.2014}

2. З метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.

{Абзац перший частини другої статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1697-VII від 14.10.2014}

Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

{Частину другу статті 60 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 5288-VI від 18.09.2012}

Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України “Про прокуратуру”. Для представництва інтересів громадянина в адміністративному суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання адміністративному суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 108 цього Кодексу.

{Частину другу статті 60 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 1697-VII від 14.10.2014}

{Частина друга статті 60 в редакції Закону № 4176-VI від 20.12.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5288-VI від 18.09.2012}

3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.

Стаття 61. Особливості повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді

1. Органи та особи, які визначені у статті 60 цього Кодексу і звертаються до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, не можуть закінчувати справу примиренням.

2. Відмова органів та осіб, визначених у статті 60 цього Кодексу, від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі.

3. Якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

4. Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від адміністративного позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

{Частина четверта статті 61 в редакції Законів № 2453-VI від 07.07.2010, № 5288-VI від 18.09.2012}

5. Органи та особи, визначені у статті 60 цього Кодексу, які не брали участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, вступу в розгляд справи за позовом (поданням) іншої особи мають право знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

{Частина статті 61 в редакції Закону № 5288-VI від 18.09.2012}

§ 2. Інші учасники адміністративного процесу

Стаття 62. Особи, які є іншими учасниками адміністративного процесу

1. Учасниками адміністративного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач.

Стаття 63. Секретар судового засідання

1. Секретар судового засідання:

1) здійснює судові виклики і повідомлення;

2) перевіряє наявність та з’ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;

3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами;

4) веде журнал судового засідання;

5) оформляє матеріали адміністративної справи;

6) виконує інші доручення головуючого у справі.

Стаття 64. Судовий розпорядник

1. До участі в адміністративному процесі головуючим у судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник.

2. Судовий розпорядник:

1) забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників адміністративного процесу;

2) оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;

3) слідкує за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

4) приймає від учасників адміністративного процесу та передає документи і матеріали суду під час судового засідання;

5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

6) запрошує до зали судового засідання свідків та виконує розпорядження головуючого про приведення їх до присяги;

7) виконує інші розпорядження головуючого, пов’язані із забезпеченням умов, необхідних для розгляду адміністративної справи.

3. Вимоги судового розпорядника, пов’язані із виконанням обов’язків, встановлених цією статтею, є обов’язковими для осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб, присутніх у залі судового засідання.

4. У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар судового засідання.

Стаття 65. Свідок

1. Як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з’ясувати у справі.

2. Не можуть бути допитані як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати з цього приводу показання;

2) представники в судовому процесі, захисники у кримінальному провадженні – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;

{Пункт 2 частини другої статті 65 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

3) священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4) професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;

5) інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.

3. Фізична особа має право відмовитися від давання показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб).

4. Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинна зазначити його ім’я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та обставини, щодо яких він може дати показання.

5. Свідок зобов’язаний прибути до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

6. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов’язаний завчасно повідомити про це суд.

7. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

8. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність.

Стаття 66. Експерт

1. Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

2. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України “Про судову експертизу”.

3. Експерт зобов’язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності – прибути за викликом суду, дати висновок або роз’яснити його в судовому засіданні.

4. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об’єкта експертизи. Якщо дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.

5. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов’язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

6. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.

8. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.

9. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов’язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

10. Експерт має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;

3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;

4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об’єктів дослідження;

5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

6) користуватися іншими правами, встановленими Законом України “Про судову експертизу”.

11. Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

12. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов’язків.

{Частина дванадцята статті 66 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

13. За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків у суді експерт несе кримінальну відповідальність.

Стаття 67. Спеціаліст

1. Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

2. Спеціаліст може бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

3. Спеціаліст зобов’язаний прибути за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз’яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби – надавати суду технічну допомогу.

4. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

5. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Стаття 68. Перекладач

1. Перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

2. Перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням особи, яка бере участь у справі, або призначається з ініціативи суду. Суд забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплатити послуги перекладача буде позбавлена судового захисту.

3. Перекладач має право відмовитися від участі в адміністративному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхідному для перекладу, право задавати питання з метою уточнення перекладу, а також право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

4. Перекладач зобов’язаний з’являтися за викликом до суду, здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом посвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють.

5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків перекладач несе кримінальну відповідальність.
Глава 6

ДОКАЗИ

Стаття 69. Поняття доказів

1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

2. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Стаття 70. Належність та допустимість доказів

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

2. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

3. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

4. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71. Обов’язок доказування

1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

3. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов’язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.

{Частина третя статті 71 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

4. Суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов’язку суд витребовує названі документи та матеріали.

5. Суд може збирати докази з власної ініціативи.

6. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Стаття 72. Підстави для звільнення від доказування

1. Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

3. Обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

4. Вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

{Частина четверта статті 72 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013}

Стаття 73. Забезпечення доказів

1. Особи, які беруть участь у справі та обґрунтовано вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладненим, мають право просити суд забезпечити ці докази.

2. Забезпечення доказів може здійснюватися також за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі.

Стаття 74. Способи забезпечення доказів

Суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження.

Стаття 75. Заява про забезпечення доказів та порядок її розгляду

1. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою потрібно їх забезпечити. До заяви про забезпечення доказів додається документ про сплату судового збору.

{Частина перша статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3674-VI від 08.07.2011}

2. Заява про забезпечення доказів подається до суду, який розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не відкрито – до місцевого адміністративного суду, на території якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

3. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п’яти днів після її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви.

4. У разі обґрунтованої вимоги особи, яка подала заяву про забезпечення доказів, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом висунуто вимоги, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю особи, яка подала заяву.

5. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою, яку може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.

6. Про забезпечення доказів або про відмову в забезпеченні доказів суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення доказів визначаються порядок і спосіб її виконання.

7. Ухвала про відмову в забезпеченні доказів може бути оскаржена особою, яка звернулася із заявою про забезпечення доказів.

8. Забезпечення доказів здійснюється за загальними правилами вчинення відповідних процесуальних дій.

Стаття 76. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників

1. Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки.

2. Визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов’язковим, якщо суд має сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

{Частина друга статті 76 в редакції Закону № 2453-VI від 07.07.2010}

Стаття 77. Показання свідка

1. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

2. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

3. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

Стаття 78. Допит свідка за місцем або у місці його проживання (перебування)

1. Суд може допитати свідка за місцем або у місці його проживання (перебування) з ініціативи суду, який розглядає справу, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.

2. За дорученням суду, що розглядає справу, свідок, який не може з поважних причин прибути в судове засідання і проживає (перебуває) за межами територіальної підсудності адміністративного суду, що розглядає справу, допитується суддею адміністративного суду, який знаходиться за місцем проживання (перебування) свідка.

3. Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування).

Стаття 79. Письмові докази

1. Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

2. Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребування від інших осіб письмових доказів, повинна зазначити: який письмовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він знаходиться, та обставини, які може підтвердити цей доказ.

3. Письмові докази, які витребовує суд, надсилаються безпосередньо до адміністративного суду. Суд може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для надання його суду.

4. Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Стаття 80. Речові докази

1. Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

2. Витребування речових доказів проводиться в порядку, встановленому для витребування письмових доказів.

3. Речові докази повертаються судом після їх дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються після набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, яким належать ці докази.

4. Речові докази, які є об’єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі.

Стаття 81. Призначення судової експертизи

1. Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

2. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості.

4. Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби – замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.

5. В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

Стаття 82. Висновок експерта

1. У висновку експерта зазначаються: коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

2. У висновку експерта також зазначається, що експерта попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

3. Якщо експерт під час проведення експертизи виявить факти, що мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він може включити до висновку свої міркування про ці обставини.

4. Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого висновку. Якщо експертиза проводиться в судовому засіданні, експерт може дати усний висновок.

5. Висновок експерта для суду не є обов’язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Стаття 83. Комісійна експертиза

1. Комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань.

2. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.

Стаття 84. Комплексна експертиза

1. Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.

2. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність.

3. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У разі виникнення розбіжностей між експертами висновки оформлюються відповідно до частини другої статті 83 цього Кодексу.

Стаття 85. Додаткова і повторна експертизи

1. Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

2. Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Стаття 86. Оцінка доказів

1. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

2. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Глава 7

СУДОВІ ВИТРАТИ

Стаття 87. Види судових витрат

1. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

{Частина друга статті 87 в редакції Закону № 3674-VI від 08.07.2011}

3. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Стаття 88. Зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат

1. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

2. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

{Статтю 89 виключено на підставі Закону № 3674-VI від 08.07.2011}

Стаття 90. Витрати на правову допомогу

1. Витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

2. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

3. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Стаття 91. Витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду

1. Витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять – пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 92. Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз

1. Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи.

2. Свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам оплачуються проїзд, а також добові в разі переїзду до іншого населеного пункту. Експертам, спеціалістам і перекладачам повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу.

3. У разі неоплати судової експертизи у строк, встановлений судом, суд може скасувати ухвалу про призначення судової експертизи.

4. Якщо виклик свідків, призначення експертизи, залучення перекладачів, спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у разі звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру відповідні витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5. Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 93. Витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи

1. Витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну.

2. Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 94. Розподіл судових витрат

1. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

{Частина перша статті 94 в редакції Закону № 484-VIII від 22.05.2015}

2. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

3. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

4. У справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

5. У разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

6. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

{Частина шоста статті 94 із змінами, внесеними згідно із Законом № 192-VIII від 12.02.2015}

Стаття 95. Розподіл витрат у разі відмови позивача від адміністративного позову

1. У разі відмови позивача від адміністративного позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від адміністративного позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання адміністративного позову, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Стаття 96. Судові витрати, пов’язані з примиренням сторін

1. Якщо спір вирішується шляхом примирення і сторони не дійшли згоди щодо розподілу судових витрат, то кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

Стаття 97. Визначення розміру судових витрат

1. Суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Стаття 98. Рішення щодо судових витрат

1. Суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

2. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.
Глава 8

СТРОКИ

Стаття 99. Строк звернення до адміністративного суду

1. Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

2. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення передбачених законом вимог. Для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень щодо справ, зазначених у пункті 5 частини першої статті 183-2 цього Кодексу, встановлюється 15-денний строк, який обчислюється з дня виявлення суб’єктом владних повноважень підстав для звернення до адміністративного суду. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень.

{Частину другу статті 99 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 4054-VI від 17.11.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5404-VI від 02.10.2012}

{Частина друга статті 99 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

{Положення частини другої статті 99 щодо скорочення процесуальних строків звернення громадян до суду визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2011 від 13.12.2011}

3. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

{Частина третя статті 99 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

4. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

{Частина четверта статті 99 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

{Положення частини четвертої статті 99 щодо скорочення процесуальних строків звернення громадян до суду визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2011 від 13.12.2011}

5. Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

{Статтю 99 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010}

Стаття 100. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду

1. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

2. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

{Стаття 100 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2453-VI від 07.07.2010; в редакції Закону № 4054-VI від 17.11.2011}

Стаття 101. Процесуальні строки

1. Процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

2. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Стаття 102. Поновлення та продовження процесуальних строків

1. Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, – продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

2. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні на розсуд суду. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання.

{Частина друга статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4054-VI від 17.11.2011}

3. Ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі.

4. Правила даної статті не поширюються на строки звернення до адміністративного суду.

{Статтю 102 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 4054-VI від 17.11.2011}

Стаття 103. Обчислення процесуального строку

1. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

2. Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку.

3. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.

4. Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

5. Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день.

6. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

7. Перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

8. Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

9. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв’язку.

10. Зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.