Глава 15
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Стаття 86. Визначення засудженому до позбавлення волі виду колонії
Вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
{Стаття 86 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
Стаття 87. Направлення засуджених до позбавлення волі для відбування покарання
Особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
{Стаття 87 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
Стаття 88. Переміщення засуджених до позбавлення волі
1. Засуджені направляються до місця відбування покарання і переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування покарання в інше під вартою.
2. Переміщення засуджених під вартою здійснюється з додержанням правил тримання: чоловіки окремо від жінок; неповнолітні – від дорослих; підслідні, які притягуються до кримінальної відповідальності в одному кримінальному провадженні, – окремо між собою; засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, ізольовано від інших категорій; засуджені до довічного позбавлення волі – окремо від інших категорій. Хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно хворі – окремо між собою і окремо від здорових, у разі потреби за висновком лікаря – в супроводі медичного працівника.
{Частина друга статті 88 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4652-VI від 13.04.2012, № 1186-VI від 08.04.2014}
3. При переміщенні засуджених під вартою їм забезпечуються необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови.
4. При переміщенні засуджених під вартою вони забезпечуються колонією (органом-відправником) одягом і взуттям за сезоном, а також харчуванням за встановленими нормами на весь період прямування.
5. Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок держави.
6. Порядок переміщення засуджених під вартою визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України відповідно до цього Кодексу.
{Частина шоста статті 88 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
Стаття 89. Залишення в слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію максимального рівня безпеки засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування
1. Осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, може бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування.
{Частина перша статті 89 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1186-VI від 08.04.2014, № 1492-VIII від 07.09.2016}
2. Залишення засуджених для виконання роботи з господарського обслуговування проводиться наказом начальника слідчого ізолятора, а направлення їх у виправну колонію максимального рівня безпеки – центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за наявності письмової згоди засуджених.
{Частина друга статті 89 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
3. Засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених цим Кодексом для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.
Стаття 90. Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі і переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора
У порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, засуджений у разі необхідності провадження слідчих дій у кримінальному провадженні про кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою або цією ж особою, за яке вона не була засуджена, чи у зв’язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений у слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.
{Текст статті 90 в редакції Закону № 4652-VI від 13.04.2012}
Стаття 91. Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній
1. Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
{Частина перша статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
2. Адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім’ї або близьких родичів за вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз’яснюються права засудженого.
3. На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також інформаційна картка, до якої заносяться відомості: стосовно його особи; про вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.
Стаття 92. Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях
1. У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих.
2. Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
3. Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримаються:
засуджені до довічного позбавлення волі;
засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;
засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії.
4. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.
5. Окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції, правоохоронних органах, та, за власним бажанням, особи, які здійснювали адвокатську діяльність.
{Частина п’ята статті 92 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
6. Встановлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на:
засуджених до довічного позбавлення волі, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки;
{Абзац другий частини шостої статті 92 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених.
Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах місць позбавлення волі і колоніях, призначених для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених, визначається нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
{Частина шоста статті 92 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012; в редакції Закону № 435-VII від 05.09.2013}
Стаття 93. Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії
1. Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
{Частина перша статті 93 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1276-VI від 16.04.2009; в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
2. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
{Частина друга статті 93 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
Стаття 94. Структурні дільниці виправних і виховних колоній
1. У виховних колоніях створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації.
У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації.
У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю.
Вказані дільниці ізолюються одна від одної.
2. У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються всі новоприбулі до колонії засуджені.
3. У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з інших дільниць у порядку, встановленому цим Кодексом.
4. У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, які систематично (два та більше разів) вчиняють злісні порушення установленого порядку відбування покарання, що загрожують безпеці персоналу, засуджених або інших осіб. У виправних колоніях для тримання засуджених жінок дільниця посиленого контролю не створюється.
{Частина четверта статті 94 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1488-VIII від 06.09.2016}
5. У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до навчання та праці і яким до звільнення залишається не більше шести місяців.
6. У дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому цим Кодексом.
7. Організація роботи дільниць виправних і виховних колоній регламентується цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
{Частина сьома статті 94 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
Стаття 95. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці карантину, діагностики і розподілу
1. Засуджені, поміщені в дільницю карантину, діагностики і розподілу, протягом чотирнадцяти діб піддаються повному медичному обстеженню для виявлення інфекційних, соматичних і психічних захворювань, а також первинному психолого-педагогічному та іншому вивченню.
2. За результатами медичного обстеження, первинної психодіагностики і психолого-педагогічного вивчення та на підставі кримінологічної, кримінально-правової характеристики на кожного засудженого складається індивідуальна програма соціально-виховної роботи, яка затверджується начальником колонії.
3. Під час тримання у дільниці карантину, діагностики та розподілу побачення засудженим не надаються, крім побачень з адвокатом.
{Статтю 95 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013}
Стаття 96. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці ресоціалізації
Засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації, розподіляються по відділеннях соціально-психологічної служби і розміщуються в жилих приміщеннях з локальним сумісним проживанням членів відділення.
Стаття 97. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці посиленого контролю
1. У дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засудженим встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки.
2. У дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засуджені тримаються в ізольованих жилих приміщеннях, а в дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки – у приміщеннях камерного типу.
3. На кожного засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма, яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного, психокорегуючого характеру.
4. Після виконання зазначеної програми за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії засуджений переводиться до дільниці ресоціалізації.
{Стаття 97 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}
Стаття 98. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної адаптації
1. У дільниці соціальної адаптації на кожного засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма підготовки його до звільнення.
2. Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації, працевлаштовуються на окремих виробничих об’єктах колонії або за межами колонії на інших об’єктах з дотриманням вимог безпеки і постійного контролю.
3. Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації, проживають в межах колонії у спеціально обладнаних приміщеннях окремо від інших засуджених.
Стаття 99. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної реабілітації
1. У дільниці соціальної реабілітації тримаються вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації.
2. У дільниці соціальної реабілітації засуджені:
тримаються під наглядом;
{Абзац другий частини другої статті 99 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території дільниці;
з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв’язку з навчанням;
можуть носити цивільний одяг, мати при собі портативні персональні комп’ютери та аксесуари до них, гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;
{Абзац п’ятий частини другої статті 99 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення – до трьох діб один раз на місяць;
після відбуття шести місяців покарання в дільниці в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім’ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство.
{Абзац сьомий частини другої статті 99 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
Стаття 100. Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі
1. Залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.
2. Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії. У разі якщо така постанова передбачає збільшення обсягу встановлених обмежень і більш суворі умови тримання, вона погоджується із спостережною комісією.
{Частина друга статті 100 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
3. Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до установи виконання покарань з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією.
{Частина третя статті 100 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
{Стаття 100 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012; текст статті 100 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
Стаття 101. Переведення засуджених до позбавлення волі
1. Засуджені, які стають на шлях виправлення, переводяться:
{Абзац перший частини першої статті 101 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}
з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки – після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання;
із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки – після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання;
у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки – до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття:
1) не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості;
2) не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
3) не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
2. Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації:
1) особи, які мають достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку стягнення, зазначені в абзацах 4, 6-10 статті 132 цього Кодексу, протягом строку, визначеного статтею 134 цього Кодексу;
{Пункт 1 частини другої статті 101 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
2) інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку;
{Пункт 3 частини другої статті 101 виключено на підставі Закону № 1488-VIII від 06.09.2016}
4) особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;
{Пункт 5 частини другої статті 101 виключено на підставі Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
6) особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.
3. Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.
Глава 16
РЕЖИМ У КОЛОНІЯХ ТА ЗАСОБИ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Стаття 102. Режим у колоніях та його основні вимоги
1. Режим у виправних і виховних колоніях – це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов’язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
2. Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.
3. Режим створює умови для суспільно корисної праці засуджених, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, соціально-виховної роботи та громадського впливу.
{Частина третя статті 102 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}
4. У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма одягу визначається Міністерством юстиції України.
{Частина четверта статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
5. Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
{Частина п’ята статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
6. Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати документи, а також предмети, вироби і речовини, зберігання і використання яких засудженим заборонено. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
{Частина шоста статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 1492-VIII від 07.09.2016}
7. Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Зберігання засудженими при собі речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені у засуджених речі та предмети, які заборонено використовувати в колоніях, вилучаються, про що посадовою особою колонії складається протокол. За клопотанням установи виконання покарання слідчий суддя розглядає питання про конфіскацію таких речей та предметів або про передачу їх на зберігання до звільнення засудженого відповідно до положень розділу VIII Кримінального процесуального кодексу України.
Зберігання грошей, цінних паперів забезпечується адміністрацією колонії.
{Частина сьома статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1828-VI від 21.01.2010, № 5461-VI від 16.10.2012, № 435-VII від 05.09.2013; в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
Стаття 103. Технічні засоби нагляду і контролю
1. Адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.
2. Адміністрація колонії зобов’язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю.
3. Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
{Частина третя статті 103 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
Стаття 104. Оперативно-розшукова діяльність в колоніях
1. Відповідно до закону в колоніях здійснюється оперативно-розшукова діяльність, основним завданням якої є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою:
забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб;
попередження і виявлення злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання;
{Абзац третій частини першої статті 104 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}
вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень;
надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність або кримінальне провадження, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів.
{Абзац п’ятий частини першої статті 104 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}
2. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань.
Стаття 105. Режим особливих умов у колоніях
1. У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв’язку з введенням надзвичайного чи воєнного стану в районі розташування колонії посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.
2. Для припинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їх наслідків за рішенням Голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, начальника управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань, а в разі потреби з дозволу Міністра внутрішніх справ України, Голови Національної поліції, керівника територіального органу Національної поліції – органів і підрозділів Національної поліції.
{Частина друга статті 105 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 901-VIII від 23.12.2015}
3. Про запровадження режиму особливих умов в установах виконання покарань невідкладно інформується Міністр юстиції України.
{Статтю 105 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
Стаття 106. Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї
1. До осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують його законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захваті заручників або чинять інші насильницькі дії, а також у разі втечі з-під варти з метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі застосовуються фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя.
2. Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї має передувати попередження про намір використання вказаних заходів і засобів, якщо дозволяють обставини. Без попередження вказані заходи, засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю персоналу колонії чи інших осіб.
3. До засуджених неповнолітніх і жінок гамівна сорочка не застосовується. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров’ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору.
4. Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на адміністрацію колонії обов’язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров’ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація колонії зобов’язана негайно надати допомогу потерпілим.
5. Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів та гамівної сорочки доповідається в рапорті начальникові колонії. Про кожний випадок застосування зброї складається рапорт і негайно повідомляється прокурор та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
{Частина п’ята статті 106 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}
6. Використання фізичної сили, спеціальних засобів і зброї допускається також в інших випадках, передбачених законами України “Про Національну поліцію” і “Про Національну гвардію України”.
{Частина шоста статті 106 із змінами, внесеними згідно із Законами № 877-VII від 13.03.2014, № 901-VIII від 23.12.2015}
Глава 17
УМОВИ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ В КОЛОНІЯХ
Стаття 107. Права і обов’язки засуджених до позбавлення волі
1. Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України:
{Абзац перший частини першої статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
одержувати інформацію і роз’яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;
користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;
брати участь у трудовій діяльності;
отримувати медичну допомогу і лікування, у тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких в закладах охорони здоров’я, які мають ліцензію Міністерства охорони здоров’я України та не віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань;
{Абзац п’ятий частини першої статті 107 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами;
здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв’язку, користуватися глобальною мережею Інтернет;
{Абзац сьомий частини першої статті 107 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі;
зустрічатися з родичами та іншими особами;
подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені;
{Абзац десятий частини першої статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом;
придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування;
розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;
одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;
одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи;
звертатися до адміністрації з проханням внести подання щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання чи щодо заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням.
{Частину першу статті 107 доповнено абзацом шістнадцятим згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
2. Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.
3. Засуджені зобов’язані:
дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;
утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;
виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії;
{Абзац четвертий частини третьої статті 107 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії;
дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;
дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.
4. Засудженим забороняється:
самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;
спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;
придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії;
продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, що перебувають в особистому користуванні;
умисно заподіювати собі тілесні ушкодження, у тому числі з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров’ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов’язків;
{Абзац шостий частини четвертої статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1488-VIII від 06.09.2016}
умисно завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;
{Абзац сьомий частини четвертої статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1488-VIII від 06.09.2016}
вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;
чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов’язків, підбурювати до цього інших засуджених;
грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;
вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;
самовільно залишати призначену для перебування ізольовану територію, приміщення або визначене місце роботи, а також перебувати без дозволу адміністрації колонії у гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об’єктах, на яких вони не працюють;
завішувати чи міняти без дозволу адміністрації колонії спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших службових або виробничих приміщеннях;
готувати та вживати їжу в непередбачених для цього місцях, виносити продукти харчування з їдальні без дозволу адміністрації колонії;
мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;
курити у не відведених для цього місцях та неповнолітнім у виховних колоніях;
{Абзац шістнадцятий частини четвертої статті 107 в редакції Закону № 1488-VIII від 06.09.2016}
надсилати та отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;
наносити собі або іншим особам татуювання;
тримати тварин без дозволу адміністрації установи виконання покарань;
{Абзац дев’ятнадцятий частини четвертої статті 107 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1488-VIII від 06.09.2016}
виготовляти, зберігати саморобні електроприлади та користуватися ними;
самовільно переплановувати, змінювати конструктивні елементи будівель та споруд колонії, споруджувати на виробничих об’єктах різні об’єкти (лазні, пральні, душові, сейфи, будиночки, будки, приміщення та засоби для відпочинку, опалення).
{Частина четверта статті 107 в редакції Закону № 435-VII від 05.09.2013}
Стаття 108. Придбання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування і предметів першої потреби
1. Засуджені мають право придбавати за безготівковим розрахунком продукти харчування, одяг, взуття, білизну та предмети першої потреби на гроші, зароблені в колоніях, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу.
{Частина перша статті 108 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
{Частину другу статті 108 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
{Частину третю статті 108 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
{Частину четверту статті 108 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
{Частину п’яту статті 108 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
{Частину шосту статті 108 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
7. Перелік продуктів харчування, одягу, взуття, білизни і предметів першої потреби, що дозволяються до продажу засудженим, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
{Частина сьома статті 108 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 1492-VIII від 07.09.2016}
Стаття 109. Придбання засудженими до позбавлення волі літератури і письмового приладдя
1. Засуджені мають право одержувати в бандеролях, посилках і передачах, а також без обмеження придбавати за рахунок коштів, які є на їхніх особових рахунках, літературу через книготорговельну мережу, письмове приладдя, передплачувати газети і журнали.
{Частину другу статті 109 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}
3. Засудженому дозволяється мати при собі не більше десяти примірників книг, кількість газет і журналів не обмежується.
{Частина третя статті 109 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
4. Література в кількості, що перевищує вказану в частині третій цієї статті, може передаватися на зберігання або за згодою засудженого – до бібліотеки колонії, або пересилатися за його рахунок родичам.
Стаття 110. Побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, адвокатами та іншими особами. Телефонні розмови, користування мережею Інтернет
{Назва статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
1. Засуджені мають право на побачення: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі – до трьох діб. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами у присутності представника колонії. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім’єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти. Оплата послуг за користування кімнатами короткострокових і тривалих побачень здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за рахунок власних коштів.
2. Тривалі побачення при реєстрації шлюбу надаються позачергово.
3. Для одержання правової допомоги за письмовою заявою засуджених, їхніх близьких родичів, громадських організацій засудженим надається побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. За бажанням засудженого або адвоката чи іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, побачення можуть надаватися наодинці. Побачення надається адміністрацією колонії при пред’явленні адвокатом ордера або договору про надання правової допомоги, а іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, іншого відповідного документа, а також документів, що посвідчують їх особу. Кількість і тривалість таких побачень не обмежена.
Засудженому забезпечується можливість спілкування з адвокатом та іншим фахівцем у галузі права в приміщенні без суцільного розмежуючого захисного скла за їхньою згодою.
{Частину третю статті 110 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}
Одержання правової допомоги поширюється на засуджених, що перебувають на лікуванні в стаціонарних закладах охорони здоров’я. Охорона засуджених у таких випадках здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за місцезнаходженням закладу охорони здоров’я.
{Частину третю статті 110 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}
{Частина третя статті 110 із змінами, внесеними згідно з Законом № 5076-VI від 05.07.2012}
4. Кількість і види побачень встановлюються:
засудженим, що знаходяться в дільниці посиленого контролю, надається одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на три місяці;
засудженим, що знаходяться в дільниці ресоціалізації, надається одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на два місяці;
засудженим, що перебувають в дільниці соціальної адаптації та соціальної реабілітації, надаються короткострокові побачення без обмежень та тривале побачення щомісяця.
{Частина четверта статті 110 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
5. Засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров’я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв’язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених.
Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією – у будь-який час.
{Частину п’яту статті 110 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
{Частина п’ята статті 110 в редакції Законів № 1828-VI від 21.01.2010, № 1186-VI від 08.04.2014}
6. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими.
{Частина шоста статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
7. Засудженим надається право користуватися мережею Інтернет під контролем адміністрації.
Засуджені можуть створювати електронну поштову скриньку та користуватися нею під контролем адміністрації установи виконання покарань. Адміністрація установи виконання покарань ознайомлюється зі змістом вхідних та вихідних повідомлень у разі, якщо це необхідно з огляду на індивідуальні ризики окремих засуджених.
Під час користування глобальною мережею Інтернет засудженим забороняється:
вносити будь-яку інформацію, у тому числі направляти листи, коментарі, знаки тощо, та реєструватися на веб-сайтах, крім випадків створення та користування електронною поштовою скринькою в порядку, визначеному цією статтею, а також у разі необхідності здійснення реєстрації для користування дозволеними сайтами;
формувати будь-які бази даних та накопичувальні диски, у тому числі віртуальні;
відвідувати веб-сайти соціальних мереж, сайти, що пропагують жорстокість, насильство, еротичного або порнографічного змісту, переглядати сайти, що можуть негативно вплинути на психічний стан засудженого.
Перелік сайтів, до яких дозволяється доступ, формується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та за заявою засуджених може бути доповнений адміністрацією установи виконання покарань сайтами, зміст яких не суперечить вимогам цієї статті.
Користування глобальною мережею Інтернет проводиться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну.
Користування глобальною мережею Інтернет оплачується з особистих коштів засуджених або коштів інших осіб шляхом їх внесення на електронний гаманець.
Засуджені під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров’я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, з дозволу адміністрації установи виконання покарань можуть мати при собі та користуватися під контролем адміністрації портативними персональними комп’ютерами з доступом до глобальної мережі Інтернет.
{Частина сьома статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5461-VI від 16.10.2012, № 1186-VI від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
8. Порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.
{Статтю 110 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
Стаття 111. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній
1. Засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, дозволяються короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у зв’язку з такими винятковими особистими обставинами:
{Абзац перший частини першої статті 111 в редакції Закону № 435-VII від 05.09.2013; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1186-VI від 08.04.2014, № 1492-VIII від 07.09.2016}
смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого;
стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї;
одержання медичної допомоги, якщо така допомога не може бути надана установою виконання покарань, за наявності відповідного висновку лікаря такої установи.
{Частину першу статті 111 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
2. Заява засудженого про терміновий виїзд у зв’язку з винятковими обставинами має бути розглянута протягом доби.
Дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником колонії з урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.
3. Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, може бути дозволено короткочасний виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більш як десять діб без урахування часу перебування в дорозі (не більш як три доби).
{Частина третя статті 111 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}
4. Засуджені, які працюють та перебувають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, мають право на щорічний короткочасний виїзд за межі колонії тривалістю 14 календарних днів.
{Частина четверта статті 111 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010 – зміни набирають чинності з 1 січня 2012 року}
5. Порядок короткочасних виїздів засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
{Частина статті 111 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
Стаття 112. Одержання засудженими до позбавлення волі посилок (передач) і бандеролей
1. Число посилок (передач) і бандеролей, що одержують засуджені до арешту та позбавлення волі, не обмежується.
{Частина перша статті 112 в редакції Законів № 1828-VI від 21.01.2010, № 1186-VI від 08.04.2014}
2. Максимальна вага однієї посилки або бандеролі визначається діючими поштовими правилами.
{Частина друга статті 112 із змінами, внесеними згідно із Законом № 107-VI від 28.12.2007 – зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008}
{Частину третю статті 112 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}
4. Лікарські засоби і вироби медичного призначення, які одержують засуджені відповідно до медичного висновку, передаються до медичної частини колонії для їхнього лікування.
{Частина четверта статті 112 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}
5. Порядок приймання і вручення посилок (передач) або бандеролей, а також перелік предметів, заборонених до одержання засудженими, визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
{Частина п’ята статті 112 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
Стаття 113. Листування засуджених до позбавлення волі
1. Засудженим дозволяється одержувати і відправляти листи і телеграми за свій рахунок без обмеження їх кількості.
2. Листування між перебуваючими в місцях позбавлення волі засудженими, які не є родичами, допускається тільки з дозволу адміністрації колонії.
3. Кореспонденція, яку одержують і надсилають засуджені до відбування покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, підлягає перегляду.
{Частина третя статті 113 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010}
4. Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.
{Частина четверта статті 113 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3166-IV від 01.12.2005; в редакції Закону № 1829-VI від 21.01.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}
5. Кореспонденція, яку засуджені адресують захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від такого захисника, перегляду не підлягає.
Засуджений має право передати кореспонденцію захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, безпосередньо під час побачення з ним.
{Частину п’яту статті 113 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}
{Статтю 113 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 1829-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 4652-VI від 13.04.2012}
Стаття 114. Одержання і відправлення засудженими до позбавлення волі грошових переказів
1. Засуджені мають право без обмеження одержувати грошові перекази і відправляти грошові перекази родичам, а з дозволу адміністрації колонії – й іншим особам. Одержані за переказами гроші зараховуються на особовий рахунок засудженого.
{Частину другу статті 114 виключено на підставі Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
Стаття 115. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до позбавлення волі
1. Особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі – п’яти квадратних метрів.
{Частина перша статті 115 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
2. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах – спеціальним одягом і взуттям.
3. Вагітним жінкам і матерям-годувальницям створюються поліпшені житлово-побутові умови та встановлюються підвищені норми харчування.
4. Інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам понад п’ятдесят п’ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, комунально-побутові послуги надаються безоплатно. Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.
{Частина четверта статті 115 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
5. Норми харчування осіб, позбавлених волі, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
6. Засуджені з дозволу адміністрації можуть з коштів, які знаходяться на особових рахунках, додатково придбавати взуття і одяг, у тому числі спортивний, оплачувати лікувально-профілактичні послуги, що надаються додатково за призначенням лікаря, отримувати необхідне за медичними показаннями дієтичне харчування.
Стаття 116. Медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі
1. У місцях позбавлення волі організовуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, а для лікування засуджених, які хворіють на активну форму туберкульозу, – заклади на правах лікувальних. Для спостереження та лікування хворих на інфекційні захворювання в медичних частинах колоній створюються інфекційні ізолятори.
2. Лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров’я. Адміністрація колоній зобов’язана виконувати необхідні медичні вимоги, що забезпечують охорону здоров’я засуджених. Засуджені до позбавлення волі зобов’язані виконувати правила особистої і загальної гігієни, вимоги санітарії.
3. Примусове годування засудженого, який заявив про відмову від прийняття їжі, забороняється. Примусове годування може бути застосовано лише на підставі рішення суду, прийнятого за висновком лікаря, що засудженому загрожує розлад здоров’я стійкого характеру та існує очевидна загроза його життю.
Особа, яка відмовилася від прийняття їжі, з моменту встановлення цього факту має перебувати під постійним наглядом лікаря.
При підготовці висновку лікар, зважаючи на стан здоров’я засудженого, визначає вид примусового годування.
Питання про застосування примусового годування вирішується судом в порядку, передбаченому законом.
{Частина третя статті 116 в редакції Законів № 1186-VI від 08.04.2014, № 1488-VIII від 06.09.2016}
4. Порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ охорони здоров’я і залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
{Частина четверта статті 116 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
5. Засуджений має право звертатися за консультацією і лікуванням до закладів охорони здоров’я, що мають ліцензію Міністерства охорони здоров’я України, які надають платні медичні послуги та не віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженим або його рідними та близькими за рахунок власних коштів. Консультування та амбулаторне лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини. У разі необхідності лікування в умовах стаціонару засуджений має право отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких, у зазначених закладах охорони здоров’я. Підставою для надання такої медичної допомоги є медичний висновок. Режим перебування засуджених на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров’я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, визначається законодавством.
{Частина п’ята статті 116 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
6. Засудженим, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров’я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, тривалі побачення не надаються.
Порядок перебування, умови тримання та охорони засуджених у закладах охорони здоров’я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, визначаються Міністерством юстиції України.
{Статтю 116 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
6. За розголошення лікарської таємниці медичні працівники та інші особи установи виконання покарань, яким у зв’язку з виконанням професійних обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя засудженого до позбавлення волі, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.
{Статтю 116 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 1488-VIII від 06.09.2016}
7. Засудженим до позбавлення волі жінкам гарантується право не надавати інформацію та не проходити огляд у зв’язку з історією її репродуктивного здоров’я. За вимогою жінки їй має бути забезпечено проведення медичного огляду (обстеження) лікарем-жінкою. Під час медичного огляду може бути присутнім лише медичний персонал, крім випадків, коли лікар вважає, що існують виняткові обставини, або коли лікар просить працівників установи виконання покарань бути присутніми з міркувань безпеки, або коли засуджена особа просить про це.
{Статтю 116 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 1488-VIII від 06.09.2016}
Стаття 117. Виконання примусового лікування
1. До засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування.
2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та відмовляється від лікування, адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування.
Глава 18
ПРАЦЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Стаття 118. Залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці
1. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров’я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
{Абзац перший частини першої статті 118 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
Адміністрація зобов’язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.
{Частину першу статті 118 доповнено абзацом згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.
{Частину першу статті 118 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
{Частина перша статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}
2. Засудженим, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.
{Частина друга статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
3. Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
{Частина третя статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
4. Засуджені не мають права припиняти роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів.
5. Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості, в неробочий час і не більш як на дві години на день.
{Абзац другий частини п’ятої статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
Стаття 119. Умови праці засуджених до позбавлення волі
1. Для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю. Місце та вид роботи, час початку та закінчення роботи (зміни) визначаються адміністрацією колонії. Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю.
{Частина перша статті 119 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
2. З урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.
3. Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю.
Стаття 120. Оплата праці засуджених до позбавлення волі
1. Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
{Частина перша статті 120 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5461-VI від 16.10.2012}
2. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як п’ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
{Частина друга статті 120 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
Стаття 121. Відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі
1. Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу.
Порядок відшкодування вартості витрат на утримання засуджених у виправних колоніях встановлюється Кабінетом Міністрів України.
2. Відшкодування засудженими витрат, встановлених частиною першою цієї статті, що належить до власних надходжень виправних колоній, здійснюється після відрахування податку на доходи фізичних осіб і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами здійснюється у порядку, встановленому законом.
{Стаття 121 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
Стаття 122. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі
1. Засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.
2. Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.
3. Пенсії засудженим за наявності відповідного права призначаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання. Особа, яка під час відбування покарання набула право на пенсію, надає адміністрації виправного закладу клопотання про забезпечення необхідних умов для призначення їй пенсії за місцезнаходженням цього виправного закладу, у тому числі щодо виклику представників Пенсійного фонду України з метою подання у встановленому порядку необхідних документів безпосередньо особою, яка відбуває покарання, або представником особи, яка відбуває покарання, за нотаріальним дорученням.
Адміністрація виправного закладу не більш як протягом 30 днів з дня реєстрації клопотання забезпечує зустріч засудженого з представником Пенсійного фонду України та всебічно сприяє належному оформленню і поданню ним відповідних документів або забезпечує умови для оформлення і подання необхідних документів через представника особи, яка відбуває покарання.
4. Виплата особам, засудженим до позбавлення волі, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання.
Із пенсій засуджених до позбавлення волі відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому не менш як п’ятдесят відсотків пенсії зараховується установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого.
{Стаття 122 в редакції Законів № 1186-VI від 08.04.2014, № 1492-VIII від 07.09.2016}
Глава 19
ВИХОВНИЙ ВПЛИВ НА ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Стаття 123. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі
1. Соціально-виховна робота – цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених.
Соціально-виховна робота спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.
2. Участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в колоніях, враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення.
3. Розпорядком дня колоній можуть бути передбачені виховні заходи, участь в яких для засуджених є обов’язковою.
4. Стимулювання правослухняної поведінки засуджених здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням їхньої поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності.
5. Програми диференційованого виховного впливу на засуджених повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.
Стаття 124. Основні напрями, форми і методи соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі
1. У колоніях проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.
2. Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів.
Стаття 125. Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі
1. У колоніях відповідно до законів України “Про освіту” і “Про загальну середню освіту” для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.
2. Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безоплатно.
4. Для засуджених, які не мають робітничої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані в даній колонії, надається можливість підготовки на курсах професійного навчання робітників на виробництві.
{Частина четверта статті 125 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
Стаття 126. Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених до позбавлення волі
1. Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених, у тому числі професійно-технічного навчання на виробництві, здійснюється відповідно до законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту” і “Про професійно-технічну освіту” в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
2. На період проходження державної підсумкової атестації засуджені, які навчаються, звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством. Заробітна плата їм за цей період не нараховується, харчування надається безоплатно.
3. Засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час.
4. Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.
5. Педагогічні працівники загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів надають допомогу адміністрації колонії в соціально-виховній роботі із засудженими.
Стаття 127. Самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі
1. Самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі створюються в колоніях з метою розвитку в засуджених корисної ініціативи, соціальної активності, здорових міжособових взаємовідносин, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту, впливу на виправлення засуджених, розвитку корисних соціальних зв’язків.
2. Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально корисна активність заохочується адміністрацією колонії і враховується при визначенні ступеня його виправлення.
3. У колоніях із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно, створюються ради колективів колоній і відділень соціально-психологічної служби. У колоніях можуть створюватися й інші самодіяльні організації засуджених, якщо їхня діяльність не суперечить порядку і умовам відбування покарання.
4. Засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не користуються додатковими пільгами і не звільняються від основної роботи.
Стаття 128. Богослужіння і релігійні обряди в колоніях
1. У колоніях здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов’язані із ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для забезпечення ізоляції, громадської безпеки і встановлені цим Кодексом.
2. Богослужіння і релігійні обряди в колоніях проводяться за проханням засуджених або за зверненням релігійної організації в неробочий час.
3. Адміністрація колонії сприяє у запрошенні священнослужителів, бере участь у визначенні місця, часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії. Адміністрація колонії не має виявляти свого ставлення до певної релігії чи конфесії.
{Частина третя статті 128 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
4. Засуджені мають право на придбання і користування релігійною літературою, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання.
5. Засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов’язків, а також установлених вимог режиму відбування покарання.
6. Відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також утискати права інших осіб, які відбувають покарання.
7. У колонії для відправлення релігійних обрядів можуть допускатися тільки представники релігійних організацій, які офіційно зареєстровані у встановленому законом порядку.
Стаття 128-1. Організація душпастирської опіки засуджених
1. Душпастирська опіка засуджених – діяльність в установах виконання покарань священнослужителів (капеланів), уповноважених релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, спрямована на задоволення релігійних потреб засуджених, їх духовне виховання.
2. Для координації заходів душпастирської опіки засуджених центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, створює дорадчий орган, до складу якого включаються представники заінтересованих релігійних центрів і управлінь, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку.
3. Порядок спеціальної підготовки священнослужителів (капеланів) та надання повноважень на здійснення заходів душпастирської опіки засуджених погоджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
4. Заходи душпастирської опіки не повинні порушувати встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарань.
5. Зустрічі священнослужителів (капеланів) із засудженими надаються у час, вільний від роботи (навчання) засуджених, без обмеження кількості зустрічей у місці, визначеному адміністрацією установи виконання покарань.
6. Адміністрація установ виконання покарань сприяє забезпеченню конфіденційності зустрічей засуджених із священнослужителями (капеланами).
7. Священнослужителі (капелани) можуть відвідувати установи виконання покарань для проведення заходів душпастирської опіки за спеціальним дозволом адміністрації таких установ у завчасно погоджений з адміністрацією установи час.
8. Таємниця сповіді є недоторканною і охороняється законом. Забороняється оприлюднювати, фіксувати технічними засобами та відтворювати будь-яку інформацію, отриману зі сповіді. Відомості, отримані зі сповіді, не можуть бути предметом досудового розслідування, досудового слідства чи кримінального провадження, використовуватися як доказ. Ніхто в жодному разі не може допитувати священнослужителя, перекладача чи іншу особу з питань, пов’язаних з конфіденційністю сповіді.
{Кодекс доповнено статтею 128-1 згідно із Законом № 419-VIII від 14.05.2015}
Стаття 129. Вільний час засуджених до позбавлення волі
1. Час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов’язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засуджених у колонії, є їх вільним часом.
2. Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, виключаючи виконання тих видів діяльності, які заборонені цим Кодексом.
3. Вільний час засуджених повинен тривати не менш як дві години на добу і передбачається розпорядком дня колонії.
Стаття 130. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі
1. За виконання покладених обов’язків та додержання правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи заохочення:
подяка;
дострокове зняття раніше накладеного стягнення;
нагородження похвальною грамотою;
присвоєння почесного звання “кращий за поведінкою”, “активний учасник самодіяльності” тощо;
виплата грошової премії;
нагородження подарунком;
переведення на поліпшені умови тримання;
надання дозволу для виїзду за межі колонії з метою відвідування рідних до семи діб засудженим, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки;
надання додаткового короткострокового або тривалого побачення;
дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п’ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;
збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин.
{Стаття 130 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1828-VI від 21.01.2010, № 1492-VIII від 07.09.2016; текст статті 130 в редакції Закону № 1487-VIII від 06.09.2016}
Стаття 131. Порядок застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі
1. Застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу на осіб, до яких ці заходи застосовуються на основі об’єктивної оцінки додержання ними правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці.
{Частина перша статті 131 в редакції Закону № 1487-VIII від 06.09.2016}
2. При заохоченні до засудженого застосовується один захід заохочення.
3. Грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, подарунок передається на зберігання до звільнення засудженого або за його проханням надсилається родичам.
4. У порядку заохочення засудженим протягом року може бути надано додатково одне короткострокове чи тривале побачення.
{Частина четверта статті 131 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
5. До засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки застосовується на строк до одного місяця.
6. Із засудженого може бути достроково знято, як правило, лише одне раніше накладене стягнення.
7. Заохочення у виді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення застосовуються усно або письмово, інші заохочення – тільки письмово.
8. Адміністрація колонії зобов’язана щоквартально проводити оцінювання поведінки особи, додержання нею правил поведінки, встановлених цим Кодексом та правилами внутрішнього розпорядку колонії, а також дотримання правил трудового розпорядку та вимог безпеки праці та приймати вмотивоване рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів заохочення. Прийняте рішення відображається в індивідуальній програмі соціально-виховної роботи та доводиться до відома особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, під підпис.
{Статтю 131 доповнено частиною восьмою згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}
9. Інформація про осіб, до яких застосовано заохочення, з метою виховного впливу на інших засуджених, за згодою засудженого, може поширюватися через місцеву стінгазету, радіо, на зібраннях засуджених, доводитися до відома родичів.
{Статтю 131 доповнено частиною дев’ятою згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}
Стаття 131-1. Поняття дисциплінарного проступку
1. Дисциплінарним проступком особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою.
2. Персонал установи виконання покарань зобов’язаний довести наявність у діях чи бездіяльності особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення.
{Закон доповнено статтею 131-1 згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}
Стаття 131-2. Обставини, що виключають дисциплінарну відповідальність
1. Особа, яка діяла у стані крайньої необхідності, під дією психологічного або фізичного примусу, виконувала наказ або розпорядження, не підлягає дисциплінарній відповідальності.
{Закон доповнено статтею 131-2 згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}
Стаття 132. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі
1. За невиконання покладених обов’язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення:
попередження;
догана;
сувора догана;
грошовий штраф до двох мінімальних розмірів заробітної плати;
скасування поліпшених умов тримання;
поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок – до десяти діб;
поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб;
переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.
Попередження – це письмове застереження про притягнення до дисциплінарної відповідальності певного виду у разі повторного порушення.
{Частина перша статті 132 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1487-VIII від 06.09.2016}
2. Вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої групи в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру) не поміщаються.
Стаття 133. Злісне порушення встановленого порядку відбування покарання
1. Злісним порушенням установленого порядку відбування покарання є вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів; виготовлення, зберігання, придбання, розповсюдження інших заборонених предметів, участь у настільних азартних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вчинення дрібного хуліганства; систематичне ухилення від лікування захворювань, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб.
{Стаття 133 в редакції Закону № 1487-VIII від 06.09.2016}
Стаття 134. Порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі
1. При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.
2. За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення.
3. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв’язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
4. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках – у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.
5. Повторне переведення на поліпшені умови тримання може бути застосоване не раніше, ніж через шість місяців з дня відбуття стягнення.
6. Стягнення накладається лише письмово.
{Частина шоста статті 134 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1487-VIII від 06.09.2016}
7. Стягнення у виді грошового штрафу накладається тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання, передбачене статтею 133 цього Кодексу, за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки. Постанова оголошується засудженому під розписку. Стягнена сума штрафу перераховується в доход держави.
{Частина сьома статті 134 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}
8. Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки, з визначенням строку тримання.
9. Стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) накладається в разі безуспішного застосування інших заходів впливу.
10. До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, повторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери).
11. Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми.
{Абзац перший частини одинадцятої статті 134 із змінами, внесеними згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013; в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
Засудженим, на яких накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення у дисциплінарний ізолятор, карцер або переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), телефонна розмова може бути надана лише з дозволу начальника колонії як виняток, з метою виховного впливу або у зв’язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї).
{Частину одинадцяту статті 134 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013}
У дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг – на час виходу з приміщення.
Тримання засуджених у карцері одиночне.
Засудженим, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері), надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.
Посилки (передачі) і бандеролі вручаються засудженому після закінчення строку його перебування в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері).
12. Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі з виведенням на роботу, в приміщенні камерного типу (одиночній камері), працюють окремо від інших засуджених.
13. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м’яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.
14. Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення.
15. При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
16. Адміністрація колонії при встановленні факту порушення особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, вимог режиму зобов’язана невідкладно розпочати перевірку причин, обставин і мотивів вчинення порушення, поведінки цієї особи до вчинення проступку, визначити кількість і характер раніше накладених стягнень, а також отримати її пояснення про суть проступку. За наслідками такої перевірки приймається рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення та обґрунтовується їх вид. Якщо адміністрація колонії прийняла рішення обмежитися іншими профілактичними заходами, це відображається у щоденнику індивідуальної роботи із засудженим та доводиться до відома особи під підпис.
{Статтю 134 доповнено частиною шістнадцятою згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}
Стаття 135. Процедура дисциплінарного провадження
1. Питання про доцільність застосування стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, вирішується на засіданні дисциплінарної комісії установи виконання покарань. Дисциплінарна комісія установи виконання покарань діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини членів дисциплінарної комісії.
2. До складу дисциплінарної комісії входять начальник установи виконання покарань, його заступники та начальники служб установи, які за своїми функціональними обов’язками безпосередньо спілкуються з особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Очолює дисциплінарну комісію начальник установи виконання покарань або особа, яка виконує його обов’язки.
3. На засідання дисциплінарної комісії запрошуються й інші особи, присутність яких є доцільною для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності. Члени спостережних комісій на відповідній території мають право бути присутніми на засіданні дисциплінарної комісії та мають право дорадчого голосу.
4. Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має бути повідомлена про місце і час засідання дисциплінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення. За заявою засудженого цей термін може бути продовжено, але не більш як на дві доби.
5. Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має право користуватися послугами адвоката або фахівця в галузі права за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, який представлятиме її інтереси під час засідання комісії. Якщо особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, не має доступу до адвоката або фахівця в галузі права, адміністрація установи виконання покарання зобов’язана надати йому можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб’єктів надання такої допомоги.
Засуджений та/або його представник мають право:
отримати інформацію про притягнення до дисциплінарної відповідальності, у тому числі документи, що стосуються справи, не пізніш як за одну добу до початку засідання дисциплінарної комісії;
бути присутнім на засіданні дисциплінарної комісії під час розгляду питання про його притягнення до дисциплінарної відповідальності;
ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи, робити виписки, знімати копії з них;
надавати пояснення, заперечення та заявляти клопотання в усному та письмовому вигляді, надавати докази;
подавати клопотання не пізніш як за двадцять чотири години до визначеного часу засідання про залучення до засідання дисциплінарної комісії осіб, присутність яких є доцільною для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності.
6. Матеріали про порушення доповідаються на засіданні дисциплінарної комісії начальником відділення соціально-психологічної служби у присутності особи, яка вчинила порушення, та інших запрошених осіб.
Під час засідання дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення засудженого та його представника, свідків, інших осіб, залучених відповідно до частини третьої та абзацу сьомого частини п’ятої цієї статті, адміністрації установи виконання покарань, особи, яка ініціювала притягнення до дисциплінарної відповідальності, та осіб, які мають право дорадчого голосу.
Рішення про притягнення до відповідальності приймається більшістю голосів членів дисциплінарної комісії.
Начальник установи виконання покарань має право поміщати засудженого в дисциплінарний ізолятор строком до однієї доби до прийняття рішення про застосування стягнення у разі порушення режиму відбування покарання, що полягало у перебуванні у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, участі в конфліктній ситуації, бійці, масових заворушеннях або інших діях, що створюють серйозну загрозу підтримці порядку в установі.
Поміщення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за рішенням суду. У разі прийняття на засіданні дисциплінарної комісії рішення про поміщення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) адміністрація установи виконання покарань протягом двадцяти чотирьох годин направляє до суду відповідне клопотання (подання) разом із рішенням комісії.
7. Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності особи, яка відбуває покарання, має бути детально вмотивоване та може бути оскаржене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, або її представником до органу виконання покарань вищого рівня, прокурора чи суду.
Засудженому протягом трьох робочих днів видається копія рішення про застосування до нього стягнення із зазначенням можливості та порядку його оскарження.
{Стаття 135 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1487-VIII від 06.09.2016}
Стаття 136. Підстави і розмір матеріальної відповідальності засуджених до позбавлення волі
1. Засуджені до позбавлення волі несуть матеріальну відповідальність за заподіяні під час відбування покарання матеріальні збитки державі згідно із законодавством. Засуджені також повинні відшкодувати збитки, заподіяні колонії, і додаткові витрати, пов’язані з припиненням втечі засудженого, лікуванням засудженого, який навмисно заподіяв собі тілесні ушкодження. Якщо збитки заподіяні у процесі виконання трудових обов’язків, засуджені несуть матеріальну відповідальність у розмірі і на підставах, встановлених законодавством про працю. В інших випадках збитки відшкодовуються в розмірі і на підставах, встановлених цивільним законодавством.
2. У разі заподіяння матеріальних збитків злочином, вчиненим засудженим під час відбування покарання, стягнення збитків провадиться на загальних підставах.
Стаття 137. Порядок стягнення матеріальних збитків, заподіяних засудженими до позбавлення волі
1. Матеріальні збитки, заподіяні державі засудженими під час відбування покарання, стягуються з їхнього заробітку за постановою начальника колонії.
2. До винесення постанови має бути встановлений розмір збитків, обставини, за яких їх було завдано, і ступінь вини засудженого в заподіянні збитків. У процесі перевірки у нього береться письмове пояснення.
3. Постанова начальника колонії про стягнення збитків оголошується засудженому під розписку.
4. Засуджений може оскаржити постанову начальника колонії вищій посадовій особі. Подача скарги не зупиняє виконання постанови про стягнення збитків.
5. Вища посадова особа може скасувати постанову про стягнення збитків або зменшити розмір суми, що підлягає стягненню.
6. Неправильно відраховані суми за заподіяні матеріальні збитки підлягають поверненню засудженому і зараховуються на його особовий рахунок.
7. Після звільнення засудженого від покарання збитки, не відшкодовані ним під час відбування покарання, можуть бути стягнені за рішенням суду у встановленому законом порядку.
Глава 20
ОСОБЛИВОСТІ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ В КОЛОНІЯХ РІЗНИХ ВИДІВ
Стаття 138. Виправні колонії мінімального рівня безпеки
1. Засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання мають право витрачати для придбання продуктів харчування, одягу, взуття, білизни та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу.
Засудженим, які перебувають у дільниці посиленого контролю, надаються одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на три місяці.
Засудженим, які перебувають у дільниці ресоціалізації, надаються одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на два місяці.
Засудженим, які перебувають у дільниці соціальної реабілітації, надаються короткострокові побачення без обмежень та тривале побачення щомісяця.
{Частина перша статті 138 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
2. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше однієї третини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання.
{Частина друга статті 138 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
3. У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання встановлюється режим, передбачений частиною другою статті 99 цього Кодексу для засуджених, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації.
Стаття 139. Виправні колонії середнього рівня безпеки
1. У виправних колоніях середнього рівня безпеки засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування, одягу, взуття та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу.
Засудженим, які перебувають у дільниці посиленого контролю, надаються одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на три місяці.
Засудженим, які перебувають у дільниці ресоціалізації, надаються одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на два місяці.
Засудженим, які перебувають у дільниці соціальної реабілітації, надаються короткострокові побачення без обмежень та тривале побачення щомісяця.
{Частина перша статті 139 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
2. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання.
{Частина друга статті 139 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
Стаття 140. Виправні колонії максимального рівня безпеки
1. У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції у звичайних жилих приміщеннях та приміщеннях камерного типу.
У звичайних жилих приміщеннях тримаються:
чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії;
чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;
чоловіки, які раніше двічі в будь-якій послідовності були засуджені до позбавлення волі за такі злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; захоплення заручників; зґвалтування; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання, вчинене при обтяжуючих обставинах; виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань; викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем; незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах; контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; посягання на життя представника іноземної держави і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі.
У приміщеннях камерного типу тримаються:
чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;
чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;
чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;
чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі;
чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за будь-який з таких злочинів: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; вимагання, вчинене організованою групою або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі;
чоловіки, переведені із колоній середнього рівня безпеки на підставах, передбачених цим Кодексом.
2. У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені мають право витрачати для придбання продуктів харчування, одягу, взуття та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу.
Засудженим, які перебувають у дільниці посиленого контролю, надаються одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на три місяці.
Засудженим, які перебувають у дільниці ресоціалізації, надаються одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення на два місяці.
Засудженим, які перебувають у приміщеннях камерного типу, надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.
{Частина друга статті 140 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010; в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
3. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання.
{Частина третя статті 140 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1492-VIII від 07.09.2016}
Глава 21
ОСОБЛИВОСТІ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЗАСУДЖЕНИМИ ЖІНКАМИ І НЕПОВНОЛІТНІМИ
Стаття 141. Відбування покарання засудженими вагітними жінками, матерями-годувальницями і жінками, які мають дітей віком до трьох років
1. При виправних колоніях, в яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі потреби організовуються будинки дитини. Засуджені жінки мають право влаштовувати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років. Будинок дитини при виправній колонії є дитячим закладом. У будинках дитини діти перебувають під опікою адміністрації дитячого закладу на повному державному забезпеченні, їм створюються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку. Якщо засуджена жінка не виявила бажання проживати в будинку дитини спільно із своєю дитиною, їй має бути надана можливість вільно спілкуватися з нею без обмежень. Не вважається обмеженням спілкування жінки із своєю дитиною, якщо від засудженої вимагається відвідувати дитину у час, вільний від виконання покладених на неї обов’язків.
{Частина перша статті 141 в редакції Закону № 1828-VI від 21.01.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013}
2. Матері-годувальниці і вагітні жінки можуть одержувати продуктові посилки (передачі) в асортименті, який визначається медичним висновком.
{Частина друга статті 141 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
3. Засуджені жінки можуть проживати із своїми дітьми віком до трьох років у будинку дитини, для цього адміністрація виправної колонії створює необхідні умови для проживання і контролю за поведінкою жінок у будинку дитини.
{Статтю 141 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
4. Засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці або які мають при собі дітей віком до трьох років у випадках, коли до них не застосовується звільнення від відбування покарання відповідно до статті 83 Кримінального кодексу України, направляються адміністрацією виправної колонії для дальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини.
5. Відвідування близькими родичами дитини, яка перебуває в будинку дитини, та умови їх спілкування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
{Статтю 141 доповнено новою частиною згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013}
6. Діти, які перебувають у будинку дитини, за згодою батьків можуть передаватися їхнім родичам та за згодою батьків та рішенням органу опіки і піклування – іншим особам або після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.
Спірні питання між матір’ю та батьком щодо місця проживання дитини вирішуються органом опіки та піклування або судом.
{Частина шоста статті 141 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
7. Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов’язки, перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної колонії до звільнення матері.
{Частина сьома статті 141 із змінами, внесеними згідно із Законом № 435-VII від 05.09.2013}
Стаття 142. Проживання жінок, засуджених до позбавлення волі, за межами виправної колонії
1. Засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці, у разі її наявності, і додержують вимог режиму, постановою начальника виправної колонії за погодженням із спостережною комісією дозволяється проживання за межами виправної колонії на час звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку.
{Частина перша статті 142 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}
2. Засуджені жінки, яким дозволено проживання за межами виправної колонії:
оселяються поблизу виправної колонії і перебувають під наглядом адміністрації колонії;
можуть носити одяг, прийнятний у цивільному вжитку, мати при собі гроші, мобільні телефони, аксесуари до них та цінні речі;
{Абзац третій частини другої статті 142 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
можуть без обмеження листуватися, одержувати грошові перекази, посилки (передачі) і бандеролі, витрачати гроші, мати побачення з родичами та іншими особами, користуватися мобільним зв’язком за свій рахунок;
{Абзац четвертий частини другої статті 142 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}
користуються правом вільного пересування по території, межі якої визначаються начальником виправної колонії;
у разі пологів, хвороби засуджених або їхніх дітей вони можуть поміщатися в місцеві лікувальні заклади охорони здоров’я;
після закінчення періоду звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю та пологами виконують роботу за вказівкою адміністрації виправної колонії, їм нараховується заробіток на загальних підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії даного виду.
3. Харчуванням, одягом, а також комунально-побутовими послугами вони забезпечуються за нормами, встановленими для засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії.
4. У разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання за межами колонії скасовується за постановою начальника виправної колонії, погодженою із спостережною комісією, і засуджені жінки повертаються в колонію для подальшого відбування покарання.
Стаття 143. Особливості відбування покарання у виховних колоніях
1. У виховних колоніях засуджені мають право:
витрачати для придбання продуктів харчування, одягу, взуття, білизни та предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, одержані за переказами, за рахунок пенсії та іншого доходу, без обмеження їх обсягу;
{Абзац другий частини першої статті 143 в редакції Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
одержувати короткострокові побачення без обмежень і щомісяця одне тривале побачення.
{Абзац третій частини першої статті 143 в редакції Закону № 435-VII від 05.09.2013}
{Абзац четвертий частини першої статті 143 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}
безкоштовно одержувати середню освіту.
{Частину першу статті 143 доповнено абзацом п’ятим згідно із Законом № 1186-VI від 08.04.2014}
2. При сумлінній поведінці і ставленні до праці та навчання після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання засуджені мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено:
{Абзац другий частини другої статті 143 виключено на підставі Закону № 1492-VIII від 07.09.2016}
за постановою начальника колонії одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення за межами виховної колонії.
{Абзац третій частини другої статті 143 в редакції Закону № 435-VII від 05.09.2013}
{Абзац четвертий частини другої статті 143 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}
Стаття 144. Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх
1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій і виховних заходах до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися, крім передбачених статтею 130 цього Кодексу, такі заходи заохочення:
надання права відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії;
надання права виходу за межі виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів.
2. Тривалість виходу за межі колонії встановлюється начальником колонії, але не може перевищувати восьми годин. Забороняється відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами колонії, які проводяться після двадцятої години.
Стаття 145. Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх
1. За порушення встановленого порядку і умов відбування покарання до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися такі заходи стягнення:
{Абзац перший частини першої статті 145 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}
попередження;
догана;
сувора догана;
{Абзац п’ятий статті 145 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}
скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтею 143 цього Кодексу;
поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до п’яти діб з виведенням чи без виведення на навчання або роботу.
{Абзац сьомий статті 145 в редакції Закону № 1186-VI від 08.04.2014}
2. Розгляд питання про застосування заходів стягнення здійснюється у порядку, встановленому статтями 134, 135 цього Кодексу.
{Статтю 145 доповнено частиною другою згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}
Стаття 146. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення до засуджених неповнолітніх, та обсяг їх повноважень
1. Крім посадових осіб, визначених у статті 135 цього Кодексу, правом застосування заходів заохочення і стягнення користуються старші вихователі і вихователі.
2. Старший вихователь має право застосовувати такі заходи заохочення і стягнення:
{Абзац перший частини другої статті 146 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}
подяка;
дострокове зняття раніше накладеного ним або вихователем стягнення;
попередження;
догана.
{Абзац шостий частини другої статті 146 виключено на підставі Закону № 1828-VI від 21.01.2010}
3. Вихователь має право застосовувати такі заходи заохочення і стягнення:
{Абзац перший частини другої статті 146 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1487-VIII від 06.09.2016}
подяка;
дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення;
попередження;
догана.
Стаття 147. Переведення засуджених із виховної колонії до виправної колонії
1. Засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, переводяться із виховної колонії для дальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
2. Питання про переведення засудженого, який досяг вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії вирішується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим із службою у справах дітей.
{Частина друга статті 147 із змінами, внесеними згідно із Законами № 609-V від 07.02.2007, № 5461-VI від 16.10.2012}
Стаття 148. Залишення у виховних колоніях засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку
1. З метою закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, можуть бути залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними двадцяти двох років.
2. Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії проводиться за рішенням педагогічної ради постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах дітей.
{Частина друга статті 148 із змінами, внесеними згідно із Законом № 609-V від 07.02.2007}
3. На засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховній колонії, поширюються умови відбування покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення, встановлені для неповнолітніх засуджених. Умови праці осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку, встановлюються відповідно до законодавства про працю.
Стаття 149. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених неповнолітніх
1. Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, здійснення громадського контролю та оцінки рівня дотримання прав людини, вирішення питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється піклувальна рада з представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій.
{Абзац перший частини першої статті 149 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1828-VI від 21.01.2010}
Організація і діяльність піклувальної ради визначаються положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
2. З метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених і надання допомоги адміністрації виховної колонії при відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватися батьківські комітети. Діяльність батьківського комітету визначається положенням, яке затверджує начальник виховної колонії.