Розділ 1 | Про Статут внутрішньої служби ЗСУ < Мобільна програма Патруль

Розділ 1. Обов’язки, права та відповідальність військовослужбовців
{ Назва розділу 1 в редакції Закону N 716-VIII ( 716-19 ) від
06.10.2015 }

Загальні положення

9. Військовослужбовці Збройних Сил України мають права і
свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією
України ( 254к/96-ВР ), законами України з військових питань,
статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими
актами.
{ Стаття 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1420-IV
( 1420-15 ) від 03.02.2004; в редакції Закону N 716-VIII
( 716-19 ) від 06.10.2015 }

10. Кожний військовослужбовець має військове звання
відповідно до Закону України “Про загальний військовий обов’язок і
військову службу” ( 2232-12 ). Військові звання поділяються на
армійські та корабельні згідно з додатком 3 до цього Статуту.

Загальні обов’язки військовослужбовців

11. Необхідність виконання завдань оборони України, захисту
її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а
також завдань, визначених міжнародними зобов’язаннями України
покладає на військовослужбовців такі обов’язки: ( Абзац перший
статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1420-IV
( 1420-15 ) від 03.02.2004 )

свято і непорушно додержуватися Конституції України
( 254к/96-ВР ) та законів України, Військової присяги, віддано
служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати
військовий обов’язок;

бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;

беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і
захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї
частини;

постійно підвищувати рівень військових професійних знань,
вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати
свої обов’язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил
України;

знати й утримувати в готовності до застосування закріплене
озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;

дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї
військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних
Сил України;

поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим
військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від
вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної
людини;

бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; ( Абзац
дев’ятий статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1420-IV ( 1420-15 ) від 03.02.2004 )

вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного
виконання поставленого завдання;

виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за
військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;

додержуватися правил військового вітання, ввічливості й
поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою,
чисто й охайно.

12. Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується
виконання ним службових обов’язків, та про зроблені йому
зауваження військовослужбовець зобов’язаний доповідати своєму
безпосередньому начальникові.

13. Військовослужбовець зобов’язаний додержуватися вимог
безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму,
повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість,
утримуватися від шкідливих для здоров’я звичок.

14. Із службових та особистих питань військовослужбовець
повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він
не може їх вирішити – до наступного прямого начальника.
( Стаття 14 в редакції Закону N 1420-IV ( 1420-15 ) від
03.02.2004 )

15. Військовослужбовець зобов’язаний знати і неухильно
додержуватися прийнятих Україною норм міжнародного гуманітарного
права.

16. Кожний військовослужбовець зобов’язаний виконувати
службові обов’язки, що визначають обсяг виконання завдань,
доручених йому за посадою. Ці обов’язки визначаються статутами
Збройних Сил України, а також відповідними посібниками,
порадниками, положеннями, інструкціями.

17. На військовослужбовців під час перебування на бойовому
чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час
виконання інших завдань покладаються спеціальні обов’язки. Ці
обов’язки та порядок їх виконання визначаються законами і
статутами Збройних Сил України, а також іншими
нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і
статутів Збройних Сил України.

Права військовослужбовців

18. Військовослужбовці перебувають під захистом держави і
мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.

19. Держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей
соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих
відповідно до них нормативно-правових актів.
( Стаття 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1420-IV
( 1420-15 ) від 03.02.2004 )

20. Військовослужбовці під час виконання службових
обов’язків мають право застосовувати заходи фізичного впливу, а
також носити, зберігати та застосовувати спеціальні засоби, зброю
в порядку, встановленому законодавством.
( Стаття 20 в редакції Закону N 1420-IV ( 1420-15 ) від
03.02.2004 )

21. Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних
засобів та зброї допускається, якщо інші заходи виявилися
неефективними або якщо через обставини застосування інших заходів
є неможливим. ( Статтю 21 доповнено частиною першою згідно із
Законом N 1420-IV ( 1420-15 ) від 03.02.2004 )

Застосуванню зброї, за винятком випадків раптового
нападу, нападу із застосуванням бойової техніки, транспортних
засобів, літальних апаратів, морських і річкових суден, втечі
з-під варти зі зброєю або за допомогою транспортних засобів під
час руху, повинно передувати попередження про намір застосовувати
зброю і постріл угору.

У разі застосування і використання зброї військовослужбовець
зобов’язаний вжити всіх заходів для того, щоб не було завдано
шкоди стороннім особам.

22. Військовослужбовці мають право застосовувати спеціальні
засоби, засоби фізичного впливу та зброю особисто або у складі
підрозділу: ( Абзац перший статті 22 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 1420-IV ( 1420-15 ) від 03.02.2004 )

для захисту свого здоров’я і життя, а також здоров’я і життя
інших військовослужбовців і цивільних осіб від нападу, якщо іншими
способами й засобами захистити їх у даній ситуації неможливо;

для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого
злочину та яка намагається втекти або яка чинить збройний опір,
намагається втекти з-під варти, а також для затримання озброєної
особи, яка загрожує застосуванням зброї та інших засобів, що
становить загрозу для життя і здоров’я військовослужбовця чи інших
осіб;

для відбиття нападу на об’єкти, що охороняються
військовослужбовцями, а також для звільнення цих об’єктів у разі
захоплення;

у разі спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою
технікою, якщо іншими способами і засобами неможливо припинити цю
спробу.

22-1. Командир (начальник) в умовах особливого періоду, в
тому числі в умовах воєнного стану чи бойовій обстановці, з метою
затримання військовослужбовця, який вчиняє діяння, що підпадає під
ознаки злочину, пов’язаного з непокорою, опором чи погрозою
начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням
бойових позицій та визначених місць дислокації військових частин
(підрозділів) у районах виконання бойових завдань, має право
особисто застосовувати заходи фізичного впливу без спричинення
шкоди здоров’ю військовослужбовця та спеціальні засоби, достатні
для припинення протиправних дій.

У бойовій обстановці командир (начальник) може застосувати
зброю чи віддати підлеглим наказ про її застосування, якщо в інший
спосіб неможливо припинити злочин, при цьому не заподіюючи смерті
військовослужбовцю.

У разі якщо дозволяють обставини, командир (начальник) перед
застосуванням заходів фізичного впливу, спеціальних засобів або
зброї повинен голосом чи пострілом угору попередити про це особу,
проти якої можуть бути застосовані такі заходи.
{ Статут доповнено статтею 22-1 згідно із Законом N 158-VIII
( 158-19 ) від 05.02.2015 }

23. Посадові особи варти та патруля мають право застосовувати
зброю у випадках і в порядку, визначеному Статутом гарнізонної і
вартової служб Збройних Сил України.

24. Про застосування фізичної сили та спеціальних засобів
військовослужбовець доповідає своєму безпосередньому командирові
(начальникові).

Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування
фізичного впливу і спеціальних засобів, а також про всі випадки
застосування зброї військовослужбовець зобов’язаний негайно і
письмово повідомити свого командира (начальника), а командир
(начальник) військової частини негайно доповідає безпосередньому
командирові (начальникові), а також повідомляє відповідного
прокурора та начальника органу управління Військової служби
правопорядку Збройних Сил України (далі – Служба правопорядку) в
гарнізоні.
{ Частина друга статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5288-VI ( 5288-17 ) від 18.09.2012 }

Повідомлення начальника органу управління Служби правопорядку
про застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та
зброї здійснюється в разі їх застосування військовослужбовцями
Збройних Сил України.
( Стаття 24 в редакції Закону N 1420-IV ( 1420-15 ) від
03.02.2004 )

25. Військовослужбовець має право використовувати зброю для
подання сигналу тривоги або виклику допомоги.

Відповідальність військовослужбовців

26. Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого
правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну,
матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність
згідно із законом.
( Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1420-IV
( 1420-15 ) від 03.02.2004 )

27. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне
стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від
матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці
правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці
притягаються до кримінальної відповідальності на загальних
підставах.

Начальники та підлеглі, старші та
молодші за військовим званням

28. Єдиноначальність є одним із принципів будівництва і
керівництва Збройними Силами України і полягає в:

наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої
влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної
відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності
військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;

наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати
рішення, віддавати накази;

забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи
із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і
статутів Збройних Сил України.

29. За своїм службовим становищем і військовим званням
військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими
стосовно інших військовослужбовців.

30. Начальник має право віддавати підлеглому накази і
зобов’язаний перевіряти їх виконання.

Підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази
начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і
ставитися до нього з повагою.

31. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за
службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих
військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є
безпосереднім начальником.

32. За своїми військовими званнями начальниками є:

сержанти і старшини – для солдатів і матросів однієї з ними
військової частини;

прапорщики і мічмани – для сержантів і старшин, солдатів і
матросів однієї з ними військової частини;

молодші офіцери – для сержантів, прапорщиків і мічманів
однієї з ними військової частини і старшин, солдатів і матросів;
( Абзац четвертий статті 32 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 1420-IV ( 1420-15 ) від 03.02.2004 )

старші офіцери за військовим званням підполковник, капітан 2
рангу, майор, капітан 3 рангу – для прапорщиків і мічманів,
сержантів і старшин, солдатів і матросів;

генерал-лейтенанти, віце-адмірали, генерал-майори,
контр-адмірали, полковники, капітани 1 рангу – для молодших
офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, солдатів і
матросів;

генерали армії України, генерал-полковники, адмірали – для
старших і молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і
старшин, солдатів і матросів.

33. Військовослужбовці, які за своїм службовим становищем і
військовим званням (статті 31 і 32 цього Статуту) не є стосовно
інших військовослужбовців начальниками або підлеглими, можуть бути
старшими чи молодшими за військовим званням.

Старші за військовим званням військовослужбовці мають право
вимагати від молодших за військовим званням військовослужбовців
додержання військової дисципліни, громадського порядку і форми
одягу, а також правил поведінки і військового вітання. Молодші за
званням військовослужбовці повинні беззастережно виконувати
зазначені вимоги старших за військовим званням
військовослужбовців.

На військовослужбовців, які відбувають кримінальне покарання
у виді арешту на гауптвахті Служби правопорядку, не поширюється
дія частини другої цієї статті і статті 32 цього Статуту.
Зазначені військовослужбовці зобов’язані виконувати команди та
розпорядження військових службових осіб та військовослужбовців
чергових змін Служби правопорядку. ( Статтю 33 доповнено частиною
згідно із Законом N 1420-IV ( 1420-15 ) від 03.02.2004 )

34. У разі спільного виконання службових обов’язків
військовослужбовцями, що не підпорядковані один одному, якщо їх
службові відносини не визначені командиром (начальником),
начальником є старший із них за посадою, а за рівних посад –
старший за військовим званням.

Порядок віддання й виконання наказів

35. Накази віддаються, як правило, в порядку
підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник),
старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може
віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника,
про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує
підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.

Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців
усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів
зв’язку.

Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати
подвійного тлумачення.

36. Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його
наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття
заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи
службових повноважень.

За віддання і виконання явно злочинного наказу
(розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності
згідно із законом.

37. Військовослужбовець після отримання наказу відповідає:
“Слухаюсь” і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи
правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник)
може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий
має право звернутися до командира (начальника) з проханням
уточнити наказ.

Військовослужбовець зобов’язаний неухильно виконати відданий
йому наказ у зазначений термін.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець
зобов’язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав
наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а
також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного
(неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він
неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про
це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно. ( Частина
третя статті 37 в редакції Закону N 1420-IV ( 1420-15 ) від
03.02.2004 )

38. У разі коли військовослужбовець, який виконує наказ,
отримав від іншого командира (начальника), старшого за службовим
становищем чи військовим званням, новий наказ, що стане перешкодою
для виконання попереднього, він доповідає про це командирові
(начальникові), який віддав наступний наказ, і після отримання
його згоди припиняє виконання попереднього наказу.

Командир (начальник), який віддав наступний наказ, повідомляє
про це командира (начальника), який віддав попередній наказ.

Відрекомендування командирам (начальникам) та особам,
які прибули для інспектування (перевірки)

39. Командир військової частини зобов’язаний зустрічати і
супроводжувати по розташуванню військової частини Президента
України, Голову Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України,
Міністра оборони України, начальника Генерального штабу –
Головнокомандувача Збройних Сил України та заступників Міністра
оборони України, усіх прямих начальників, а також осіб,
призначених для керівництва інспектуванням (перевіркою) військової
частини. { Частина перша статті 39 із змінами, внесеними згідно із
Законами N 1420-IV ( 1420-15 ) від 03.02.2004, N 1900-VI
( 1900-17 ) від 16.02.2010 }

Під час зустрічі цих осіб командир (начальник) військової
частини подає команду “Струнко” і рапортує їм. Наприклад:
“Товаришу* генерал-майоре. Перший механізований полк – на заняттях
(навчанні, обслуговуванні техніки, прийманні їжі, відпочиває).
Командир полку полковник Лісогор”.
( Частина друга статті 39 в редакції Закону N 1420-IV ( 1420-15 )
від 03.02.2004 )
_______________

* Для звернення військовослужбовців у Збройних Силах України
вживається “товаришу”. У випадках участі у спільних з іноземними
контингентами військових навчаннях, миротворчих та інших подібних
операціях, що здійснюються на підставі міжнародних договорів
України, звертання до осіб, які входять до складу військових
контингентів інших держав, має відповідати статутним правилам цих
держав.

Отримавши команду “Вільно”, командир (начальник) військової
частини повторює її та має бути готовим доповісти за кожний
підрозділ полку і далі діє за розпорядженням особи, що прибула.
( Частина третя статті 39 в редакції Закону N 1420-IV ( 1420-15 )
від 03.02.2004 )

40. Військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму
безпосередньому начальникові у разі:

призначення на посаду і звільнення з неї;

присвоєння військового звання;

вручення нагороди;

відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або
лікування.

Відрекомендовуючись своєму безпосередньому начальникові,
військовослужбовці називають свою посаду, військове звання,
прізвище та причину звертання. Наприклад: “Товаришу майоре.
Командир Першої механізованої роти капітан Ткаченко.
Відрекомендовуюся з нагоди присвоєння мені військового звання
капітана”.

41. Новопризначені до військової частини офіцери і прапорщики
відрекомендовуються командирові військової частини та його
заступникам, а після отримання призначення до підрозділу –
командирові підрозділу та його заступникам.

Командир військової частини відрекомендовує новоприбулих
офіцерів офіцерському складові військової частини на найближчій
нараді офіцерів чи під час шикування особового складу військової
частини.

42. У разі коли особа, призначена для керівництва
інспектуванням (перевіркою) військової частини, має військове
звання рівне або вище, ніж у командира військової частини,
командир частини відрекомендовується прибулому. Якщо прибулий має
звання нижче, ніж у командира військової частини, він
відрекомендовується цьому командирові.

43. Перед інспектуванням (перевіркою) командир військової
частини представляє своїх заступників, начальників родів військ і
служб та командирів підрозділів, що підлягають інспектуванню
(перевірці), інспектуючим (перевіряючим).

44. Під час відвідування інспектуючими (перевіряючими)
підрозділів їх командири доповідають цим особам.

Якщо інспектуючий (перевіряючий) прибуває до підрозділу разом
із командиром військової частини, йому доповідають у тому разі,
коли він має рівне або вище звання, ніж у командира частини.

45. Якщо для інспектування (перевірки) прибуває старший
командир (начальник), йому доповідає командир військової частини
(підрозділу), а інспектуючий (перевіряючий) відрекомендовується.

46. Командир військової частини (підрозділу)
відрекомендовується лише старшим і рівним за військовим званням
військовослужбовцям, які прибули до військової частини
(підрозділу) для виконання доручень старших командирів
(начальників). В інших випадках прибулі відрекомендовуються
командирові військової частини (підрозділу) і інформують про мету
свого прибуття.

47. Усі вказівки інспектуючих (перевіряючих) чи
військовослужбовців, які виконують службові доручення старших
командирів (начальників), передаються для виконання через
командира військової частини. Зазначені особи повинні повідомити
командира військової частини (підрозділу) про результати
інспектування (перевірки) чи виконання даних їм службових
доручень.

48. Для проведення опитування військовослужбовців військової
частини (підрозділу) інспектуючі (перевіряючі) керуються
вказівками додатка 6 до цього Статуту.

Про військову ввічливість і поведінку
військовослужбовців

49. Військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої
культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати
свою й поважати гідність інших людей, зобов’язані завжди
пам’ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про
Збройні Сили України в цілому.

Усі військовослужбовці повинні під час зустрічі (обгону)
вітати один одного, додержуючись правил, визначених Стройовим
статутом Збройних Сил України. Військове вітання – це вияв
взаємної поваги і згуртованості військовослужбовців.

50. Відносини між військовослужбовцями повинні грунтуватися
на взаємній повазі, і у питаннях служби вони звертаються один до
одного на “Ви”.

Начальники й старші за військовим званням військовослужбовці
у питаннях служби до підлеглих і молодших звертаються за
військовим званням і прізвищем або тільки за званням, додаючи в
останньому випадку перед званням слово “товаришу”.
Наприклад: “Солдат Черняк”, “Товаришу Солдат”; “Сержанте
Мішин”, “Товаришу сержанте”; “Прапорщику Мороз”, “Товаришу
прапорщику”; “Лейтенанте Малишенко”, “Товаришу лейтенанте”.

До курсантів військово-навчальних закладів, які не мають
військових звань сержантського і старшинського складу чи складу
прапорщиків і мічманів, а також курсантів навчальних військових
частин (підрозділів) звертаються “Курсанте Стадников”, “Товаришу
курсанте”.

51. Військовослужбовці під час звертання до них командира
(начальника) або старшого за військовим званням повинні стати у
стройове положення.

Підлеглі й молодші за військовим званням звертаються у
службових справах до командирів (начальників) і старших за
військовим званням, додаючи перед званням слово “Товаришу”.
Наприклад: “Товаришу лейтенанте”.

52. У разі коли необхідно звернутися до іншого
військовослужбовця в присутності командира (начальника) або
старшого за військовим званням, слід попросити на це дозволу
командира (начальника) або старшого за військовим званням.
Наприклад: “Товаришу полковнику, дозвольте звернутися до
майора Іващенка”.

53. У разі звертання один до одного поза строєм, а також у
разі віддавання чи отримання наказу військовослужбовці повинні
стати у стройове положення, а ті, що знаходяться у головному
уборі, прикладають руку до нього.

Доповідаючи чи вислуховуючи рапорт, військовослужбовець
прикладає руку до головного убору і опускає її після закінчення
доповіді. Якщо перед доповіддю віддавалася команда “Струнко”, то
доповідач за наступною командою “Вільно” повторює її й опускає
руку.

54. У громадських місцях, у міському транспорті та приміських
поїздах за відсутності вільних місць військовослужбовець повинен
запропонувати своє місце командирові (начальникові) або старшому.

Якщо під час зустрічі немає можливості вільно розминутися з
командиром (начальником) або старшим за військовим званням,
підлеглий (молодший за військовим званням) повинен, вітаючи,
пропустити його. За потреби обігнати командира (начальника) або
старшого за військовим званням слід попросити у нього на це
дозволу.

55. Військовослужбовцям забороняється тримати руки в кишенях
одягу, а також сидіти у присутності командира (начальника) або
старшого за військовим званням без його дозволу.

Курити дозволяється тільки у спеціально відведених для цього
місцях.

56. Військовослужбовці повинні бути ввічливими у спілкуванні
з іншими особами, виявляти особливу увагу до осіб похилого віку,
жінок і дітей, поступатися їм місцем у громадському транспорті,
сприяти захистові честі й гідності громадян, додержанню
громадського порядку, а також подавати допомогу при нещасних
випадках, виникненні пожежі чи стихійного лиха.

57. Правила військової ввічливості, поведінки та військового
вітання обов’язкові також для прапорщиків і мічманів, осіб
молодшого, старшого і вищого офіцерського складу, які перебувають
у запасі і у відставці, якщо вони носять військову форму одягу.